Дослідники з Університетського коледжу Лондона проаналізували вплив космічних умов на нирки. В результаті вони дійшли висновку, що на зворотному шляху астронавтам для виживання буде потрібно апарат для діалізу. Однак дані з цієї роботи викликають сумніви.
Наш вид знаходиться приблизно за десяток років від першої експедиції до Марса, що викликає у наукової спільноти серйозний інтерес до викликів, з якими зіткнуться її учасники. На сьогодні найсерйозніше виглядають побоювання щодо гравітації: без неї людина може втрачати приблизно по 1% кісткової маси на місяць, а при втраті 20% і більше її може спіткати смерть або, у кращому разі, нездатність до адаптації після повернення на Землю.
Автори нової роботи в журналі Nature Communications наголосили, що є й інші системи організму, яким загрожує небезпека. Вони піддали аналізу роботи з дії космічних польотів на гризунів та 66 астронавтів, що були на МКС. Вченим вдалося знайти в цих даних ознаки патологічного збільшення нирок та утворення в них каміння.
При цьому дослідники вважають, що причиною проблем із нирками може бути як невагомість, так і радіація — зокрема, галактичні космічні промені, радіаційне навантаження від яких за межами магнітосфери Землі сягає 0,66 зіверта на рік. Серед іншого вчені звернулися до даних експерименту NSRL-22A, в якому мишей піддавали дозам 0,5 і 0,75 грея (приблизний еквівалент — 0,5 і 0,75 зіверта для опромінених тканин).
На думку авторів наукової роботи, ці дози відображали еквівалент 1,5 та 2,5 року експедиції на Марс відповідно. Нирки гризунів були збільшені та показували ознаки порушеної роботи навіть через шість місяців (це приблизно чверть життєвого терміну мишей).
«Якщо ми не розробимо нові способи захисту нирок (вчений говорить про фармпрепарати. — Прим. ред. ), то я б сказав, що астронавти хоч і зможуть злітати на Марс, їм може знадобитися діаліз по дорозі назад», — заявив Кіт Сью (Keith Siew), один з авторів дослідження.
Звісно, попадання раніше здорової людини на діаліз не виглядає прийнятним варіантом розвитку подій. Такої опції вдаються, тільки коли функція нирок недостатня для забезпечення здорового життя пацієнта.
Водночас деталі нової наукової роботи викликають великий сумнів у тому, що така ситуація взагалі станеться. По-перше, люди в реальному польоті на Марс не перебуватимуть у невагомості усі два роки експедиції: політ туди триватиме не більше чотирьох місяців. Отже, у повній невагомості астронавти пробудуть максимум третину від усієї подорожі. На Червоній планеті гравітація дорівнює 0,38 земної, і сьогодні немає жодних даних про те, що подібне тяжіння діє на нирки, так само як невагомість.
По-друге, вчені отримали дані щодо радіації свідомо некоректним способом. Мишей, як і в усіх інших експериментах, що імітують «космічну радіацію», зазнали буквально лічених хвилин обстрілу частинок, подібних до галактичних космічних променів. Насправді ж учасники експедиції на четверту планету отримають приблизно 0,75-0,83 зіверта за два роки, але не за кілька хвилин.
Проведемо аналогію: людина у звичайному житті отримує близько сотні ват електромагнітного випромінювання (сонячні промені, опалювальні прилади, тіла інших людей). За два роки виходить понад тисячу кіловат-годин, які, однак, нам не шкодять. Але якщо людина отримає ту саму кількість того ж випромінювання за кілька хвилин, вона, безперечно, помре.
Технічно тривалі (а не хвилинні) опромінюючі експерименти з радіаційним впливом на гризунів цілком можливі, їх провели ще в 1950-ті роки. Проте автори нового дослідження було неможливо скористатися тими даними.
Річ у тому, що в тривалих експериментах, що імітують дози радіації «космічних» рівнів, тварини не лише не показали жодних проблем, але й жили на 2,2% (самці) та на 14,6% (самки) довше за неопромінені миші тих же ліній. До того ж у них (у разі самців) збільшилася мускулатура. Природно, що покращення за тривалістю життя та фізичною формою несумісні з відмовою нирок.
Через це мишей в експериментах, які б імітують космічну радіацію, піддають разовому ударному впливу, даючи їм дозу галактичних променів не за мільйон хвилин, за який їх отримають астронавти, а всього за кілька.
Але зробити на цій основі якісь осмислені наукові висновки можна не більше, ніж на основі експерименту з опромінення людини електромагнітним випромінюванням силою в сотні кіловат. Так, вони завдадуть фатальної шкоди здоров’ю — але це зовсім не означає, що світло та опалення шкідливі людям у реальному житті.
