Скам’янілі сліди, яким понад 160 мільйонів років, допомогли палеонтологам з Університету Лестера визначити, коли птерозаври почали адаптуватися до життя на суші. Хоча цих вражаючих літаючих рептилій мезозойської ери зазвичай зображують такими, що ширяють над динозаврами, нові дані показують, що деякі види були однаково пристосовані до ходьби по твердій землі.
У новаторському дослідженні, опублікованому в журналі Current Biology, вчені з Університету Лестера пов’язали конкретні викопні сліди з видами птерозаврів, які їх залишили. Використовуючи 3D-моделювання, детальний аналіз та порівняння зі скам’янілими скелетами, дослідники визначили щонайменше три різні типи слідів, які відповідають різним групам птерозаврів.
Докази екологічного переходу
Нове дослідження підтверджує ідею про те, що птерозаври зазнали значного екологічного зрушення в середині епохи динозаврів, близько 160 мільйонів років тому, коли кілька груп стали більш наземними.
Провідний автор Роберт Сміт, докторант Центру палеобіології та еволюції біосфери (Школа географії, геології та навколишнього середовища Університету Лестера), пояснив: «Сліди пропонують унікальну можливість вивчати птерозаврів у їхньому природному середовищі. Вони показують не лише те, де жили ці істоти та як вони рухалися, але й дають підказки про їхню поведінку та щоденну діяльність в екосистемах, які давно зникли».
Дослідження виявило три різні типи слідів птерозаврів, кожен з яких проливає світло на різний спосіб життя та поведінку. Пов’язуючи сліди з певними групами, вчені тепер мають новий потужний спосіб вивчати, як ці літаючі рептилії жили, рухалися та адаптувалися до різних екосистем протягом часу. Співавтор дослідження доктор Девід Анвін зі Школи музейних досліджень Університету Лестера пояснив: «Нарешті, через 88 років після першого відкриття слідів птерозаврів, ми тепер точно знаємо, хто їх зробив і як».
Велетні, що ходили по землі
Мабуть, найвражаюче відкриття належить групі птерозаврів, відомим як неоаждархіанці, до якої входить кетцалькоатль, вид із розмахом крил 10 метрів, одна з найбільших літаючих тварин, що коли-небудь існували. Їхні сліди були знайдені в прибережних та внутрішніх районах по всьому світу, що підтверджує ідею про те, що ці довгоногі істоти не лише домінували в небі, але й були частими наземними мешканцями, населяючи ті ж середовища, що й багато видів динозаврів. Деякі з цих слідів присутні аж до падіння астероїда 66 мільйонів років тому, яке призвело до вимирання як птерозаврів, так і динозаврів.
Одна група птерозаврів, ктенохазматоїдних, відомих своїми довгими щелепами та голкоподібними зубами, залишала сліди, які найчастіше зустрічаються в прибережних відкладеннях. Ці тварини, ймовірно, бродили вздовж мулистих берегів або в мілководних лагунах, використовуючи свої спеціалізовані стратегії живлення для лову дрібної риби або плавучої здобичі. Велика кількість цих слідів свідчить про те, що ці прибережні птерозаври були набагато поширенішими в цих середовищах, ніж вказують їхні рідкісні тілесні залишки.
Сліди, знайдені поблизу скам’янілих кісток
Інший тип слідів було виявлено в шарах гірських порід, які також зберігають скам’янілі скелети тих самих птерозаврів. Тісний зв’язок між слідами та скелетами надає переконливі докази для ідентифікації творців відбитків. Відомі як дсунгаріптериди, ці птерозаври мали потужні кінцівки та щелепи з беззубими, вигнутими кінчиками дзьобів, призначеними для видобуття здобичі, тоді як великі, округлі зуби в задній частині щелеп ідеально підходили для подрібнення молюсків та іншої твердої їжі.
Сміт пояснює: «Сліди часто не помічають під час вивчення птерозаврів, але вони надають багатство інформації про те, як ці істоти рухалися, поводилися та взаємодіяли з навколишнім середовищем. Уважно досліджуючи сліди, ми тепер можемо дізнатися про їхню біологію та екологію те, чого не можемо дізнатися більше ніде».
