Археологи здійснили сенсаційне відкриття в скелястих ущелинах на захід від Луксора, поблизу Ваді Габбанат ель-Куруд. Тут, у місцевості, відомій під назвою Ваді C, круті сходи, вирізані в скелі, привели дослідників до місця поховання фараона Тутмоса II, правителя, що жив близько 3 500 років тому. Це перший випадок від часу відкриття Говарда Картером гробниці Тутанхамона у 1922 році, коли світ побачив нове поховання фараона епохи Нового царства, і водночас розгадка останньої великої таємниці щодо розташування гробниць ранніх володарів XVIII династії, які започаткували царський некрополь у Долині царів.
Керівник розкопок, Пірс Літерленд із Фонду досліджень Нового царства, підтвердив, що ідентифікацію зробили за написами на уламках алебастрових посудин, які містили тронне ім’я фараона та ім’я його дружини і зведеної сестри — Хатшепсут. Вхід до поховання розташований приблизно за 2,4 кілометра на захід від Долини царів у місці, яке раніше вважали цвинтарем для жінок царської родини.
Сходи були вперше зафіксовані в жовтні 2022 року, але проходи виявилися заповнені твердим, ущільненим паводковими потоками намулом. На розчищення пішло три польові сезони. Шар за шаром археологи знаходили сліди стародавніх водотоків, що підтвердило: майстри вирізали гробницю під давнім водоспадом, і вже через кілька років після поховання вона зазнала катастрофічного затоплення.
Після розчищення виявився вкритий білою штукатуркою коридор, що круто повертав ліворуч у поховальну камеру. Стеля цього приміщення була пофарбована в глибокий синій колір і вкрита жовтими п’ятикутними зірками — небесним орнаментом, який у Стародавньому Єгипті призначався лише для царських поховань. Тут знайшли уламки посудин, зокрема качкоподібний глек із частиною напису «Син Ра… Тут» та фрагменти з ім’ям Хатшепсут. Усе вказувало на те, що вміст гробниці було ретельно винесено, а не пограбовано.
Алебастр, з якого були виготовлені посудини, зберіг написи навіть попри тріщини від паводкової хвилі. Це єдині відомі поховальні предмети, безпосередньо пов’язані з Тутмосом II. На уламках блакитної штукатурки дослідники також виявили уривки з «Амдуат» — книги нічної подорожі сонця, що традиційно прикрашала гробниці фараонів.
Коридор гробниці має близько 29 метрів завдовжки та веде до квадратної камери розміром 5 на 5 метрів і висотою 3,4 метра. Сліди на стінах свідчать, що вже через шість років після поховання паводкові води заповнили приміщення майже до рівня плечей, змусивши жерців відкрити гробницю та врятувати тіло правителя. Для цього вони прорізали новий хід із вищої ділянки, обштукатурили його та перенесли труну у невідоме місце, яке досі не знайдено.
Царювання Тутмоса II, відоме за музейними артефактами з його тронним ім’ям Аахеперєнре, датують приблизно 1492–1479 роками до н.е. Воно було коротким, ймовірно, менше п’яти років, але за цей час він придушив повстання в Нубії та здійснив похід у бік Сирії. Після його смерті Хатшепсут стала регентом при малолітньому сині, а згодом узяла на себе повноцінну владу, що стало безпрецедентним кроком в історії Єгипту.
Виявлення первісної гробниці правителя стало важливим орієнтиром для реконструкції політичних подій та розвитку архітектури царських поховань від скромних скельних усипальниць до монументальних коридорів, зведених для їхнього сина, Тутмоса III. Оскільки всі портативні речі були винесені разом із мумією, дослідники припускають, що десь у вапняковому масиві існує друге сховище з останками та скарбами царя. Георадар уже зафіксував великий насип, який може приховувати ще один вхід. Якщо це поховання уникнуло затоплення, воно здатне стати відкриттям, співмірним за історичною цінністю з гробницею Тутанхамона.
Нині тривають роботи зі зміцнення скельних стін, картографування розписів і відновлення уламків посудин. Паралельно розширюють зону пошуків у Західних Ваді, щоб простежити давні шляхи жерців, які, ймовірно, ведуть до повторного поховання. Аналіз пилкових відкладень показав, що колись у долині існували сезонні джерела, що пояснює вибір такого віддаленого від Нілу місця для будівництва гробниці попри ризик паводків. Це відкриття додає нових штрихів до розуміння того, як природні умови, релігійні традиції та політичні міркування впливали на вибір місця останнього спочинку фараонів на світанку Нового царства.
