Межа між життям і смертю: що об’єднує видіння на порозі смерті та досвід DMT
Чому люди, які пережили клінічну смерть, так часто описують сліпуче світло, подорож тунелем чи відчуття виходу з власного тіла? І чому ці переживання так нагадують ефект від потужного психоделіка диметилтриптаміну (ДМТ)? Нове дослідження британських науковців допомогло краще зрозуміти схожості та відмінності між цими двома феноменами.
Наукова група з Імперського коледжу Лондона та Університету Грінвіча провела перше якісне порівняння досвіду під впливом ДМТ та так званих «near-death experiences» (NDE) — навколосмертних переживань. У дослідженні брали участь 36 добровольців, які вживали високі дози випаруваного ДМТ у знайомому середовищі, переважно вдома. Для фіксації вражень учені використали інноваційний метод мікро-феноменологічних інтерв’ю, що дозволяє детально відтворити послідовність і глибину внутрішніх переживань.
Ці результати порівняли з описами 34 пацієнтів, які пережили клінічну смерть внаслідок зупинки серця. Аналіз показав: спільними рисами обох груп стали відчуття відокремлення від тіла, подорож загадковими просторами, зустріч із незвичайними істотами та бачення інтенсивного світла. Це свідчить, що в обох випадках можуть активуватися схожі ділянки мозку, пов’язані з просторовим сприйняттям, сенсорними сигналами та «внутрішньою картою» тіла.
Втім, існують і ключові відмінності. Досвід клінічної смерті майже завжди включав «огляд життя» або символічний момент повернення з-за межі, тоді як у переживаннях з ДМТ таких сюжетів не було. Натомість для психоделічного досвіду характерні барвисті геометричні візерунки й зустрічі з істотами іншого світу — від механічних клоунів до змієподібних «науковців». Ті, хто пережив NDE, значно частіше повідомляли про контакт із померлими близькими, чого не спостерігалося у групі з ДМТ.
Питання, чому виникають такі відмінності, залишається відкритим. Частина вчених припускає, що роль відіграє як біологія мозку, так і психологічний та культурний контекст. Наприклад, люди, які не мали сформованих уявлень про «світло в кінці тунелю», описували більш абстрактні космічні візії, схожі на досвід DMT. Є й гіпотеза, що в організмі деяких людей під час клінічної смерті може продукуватися більше ендогенного ДМТ, ніж зазвичай.
Хоча існують дані про синтез цієї речовини у мозку щурів під час зупинки серця, у людей переконливих доказів поки що немає. Ба більше, навіть якщо ДМТ і вивільняється у значних кількостях, він може швидко руйнуватися під дією ферментів. Водночас відомо, що в стані сильного стресу рівень серотоніну в мозку різко зростає, і саме він може бути головним чинником психоделічних ефектів у момент близький до смерті.
Незважаючи на відсутність остаточних відповідей, дослідження відкриває важливі перспективи. Оскільки досвід ДМТ відтворює багато ключових аспектів навколосмертних переживань, він може мати терапевтичний потенціал — допомагати людям боротися зі страхом смерті, екзистенційною тривогою чи ускладненим горем. Не випадково вже сьогодні науковці вивчають застосування аяхuasки, що містить ДМТ, у психотерапії.
Межа між смертю та життям і досі приховує безліч загадок. Але сучасна наука поступово знімає покрови та показує, що «світло в кінці тунелю» може бути не лише метафорою, а й відображенням фундаментальних механізмів роботи людського мозку. Джерело
