Юпітер знову поставив перед наукою загадку. Нове дослідження ставить під сумнів давню гіпотезу про те, що його незвичайне ядро сформувалося внаслідок гігантського зіткнення з іншою планетою. Замість цього вчені вважають, що «розмитий» осерд — складна суміш каменю, льоду, водню та гелію — виник поступово в процесі росту газового гіганта.
Дані з апарата NASA Juno показали, що ядро Юпітера не має чіткої межі, а плавно переходить у зовнішні воднево-гелієві шари. Це відкриття змусило науковців переглянути попередні теорії. Моделювання, проведене дослідниками з Даремського університету у співпраці з NASA, SETI та університетом Осло, продемонструвало: навіть надпотужні зіткнення не здатні створити таку структуру. У всіх симуляціях зміщений матеріал ядра швидко осідав, утворюючи різку межу, а не плавний перехід.
Керівник дослідження доктор Томас Санднес пояснив, що удар дійсно може «струсити» планету до глибин, але не так, щоб утворити дифузне ядро, яке ми спостерігаємо сьогодні. Цікаво, що подібна структура виявлена і у Сатурна. Це підкріплює ідею про те, що такі ядра виникають не через рідкісні катастрофічні події, а як результат тривалого процесу накопичення та перемішування матеріалу під час еволюції планети.
Відкриття має значення не лише для розуміння Юпітера чи Сатурна. Воно може пролити світло й на інші екзопланети, подібні за розмірами до цих гігантів. Якщо розмиті ядра є звичайним результатом формування, то більшість планет цього класу у Всесвіті можуть мати таку ж складну внутрішню будову.
Науковці наголошують, що хоч зіткнення і відіграли ключову роль у формуванні планет, вони не можуть пояснити всіх особливостей їхньої внутрішньої структури. Тому розвиток нових методів моделювання стає важливим інструментом для дослідження різноманітності світів у Сонячній системі та далеко за її межами.
