Коли ми уявляємо собі кінець світу, то часто бачимо людство, яке відчайдушно бореться за виживання. Однак природа може мати на увазі зовсім інших переможців. Деякі живі істоти створені так, щоб витримувати спеку, радіацію, голод, багаторічне замерзання і навіть космічний вакуум.
Ці тварини не просто виживають — вони здатні процвітати в умовах, які знищили б більшість відомих форм життя. Від мікроскопічних водяних ведмедів, що можуть впадати в анабіоз на десятиліття, до падальників, які спокійно харчуються гниючим м’ясом, — саме ці види найімовірніше пережили б глобальну катастрофу та, можливо, навіть стали б новими «спадкоємцями» планети.
Тихоходки (водяні ведмеді)
Якщо якась істота й заслуговує на звання «останнього виживця Землі», то це тихоходка. Ці мікроскопічні істоти можуть майже повністю зупиняти метаболізм, згортаючись у зневоднений «чан», а потім оживати навіть через десятки років, коли з’являється вода. У такому стані вони витримують умови, які вбили б майже будь-яке інше життя: майже повний вакуум, нищівний тиск та інтенсивне опромінення, що вимірюється тисячами греїв. Лабораторні досліди показали, що тихоходки витримують температури від майже абсолютного нуля до понад 150°C, а під час експерименту 2007 року частина з них навіть пережила відкритий космос. Хоч вони не безсмертні, але як модель витривалості та скромних ресурсних потреб тихоходки не мають рівних.
Таргани
Таргани — універсальні виживальники, які їдять майже все, швидко розмножуються і можуть довго обходитися без води та їжі. Їхні клітини діляться рідше, ніж у ссавців, тому вони стійкіші до радіації, хоча популярний міф про їхню невразливість до ядерного вибуху перебільшений. Контрольовані дослідження показали, що таргани витримують вищі дози опромінення, ніж люди, але гинуть за екстремальних значень. Вони можуть жити від кількох днів до тижнів без голови, адже дихають не легенями, а через дихальця тіла. У зруйнованому світі з залишками їжі та укриттями вони матимуть великі шанси на виживання, якщо тільки довкілля не стане повністю отруйним або непридатним для життя.
Грифи
Грифи — природні санітари планети. Їхня надзвичайно потужна шлункова кислота знищує навіть найнебезпечніші бактерії, а кишкова мікрофлора нейтралізує токсини, що спричинили б хвороби в інших тварин. Вони можуть ширяти на сотні кілометрів у пошуках їжі, що дає їм перевагу в порушених екосистемах. Проте грифи дуже чутливі до хімічних отрут, зокрема ветеринарних препаратів у тушах худоби, що вже призвело до зникнення кількох видів у Азії та Африці. Якщо катастрофа знищить більшість тварин, але не спричинить тотальне забруднення, грифи можуть стати ключовим видом, що стабілізує нові харчові ланцюги.
Акули
Акули — одні з найстаріших хребетних на Землі, які еволюційно пристосовані до нестачі ресурсів. Багато видів здатні тривалий час голодувати, а гренландські акули — справжні рекордсмени довголіття, які живуть понад 400 років і мають дуже повільний метаболізм. Вони можуть споживати падаль і мешкають у глибоких або полярних водах, що захищає їх від потрясінь на поверхні. Проте руйнування морських харчових мереж або закислення океану може стати для них фатальним. Водночас саме їхня повільна стратегія життя дає шанс пережити навіть найважчі періоди.
Імператорські пінгвіни
Ці птахи є майстрами виживання в умовах холоду та голоду. Самці можуть голодувати понад три місяці, висиджуючи яйця в антарктичну зиму, зберігаючи тепло завдяки товстим жировим запасам і щільним групам, що обмінюються місцями. Їхні колонії розташовані настільки віддалено, що багато техногенних катастроф не дійдуть туди швидко. Але пінгвіни критично залежать від морського льоду: якщо катастрофа призведе до його зникнення або порушення запасів їжі, популяції можуть зникнути дуже швидко.
Коловертки
Бделоїдні коловертки — мікроскопічні тварини, здатні переживати повне висихання, замерзання і відсутність кисню, впадаючи в анабіоз. Їх навіть відроджували після 24 тисяч років у вічній мерзлоті. Вони розмножуються безстатевим шляхом, тому одна особина може швидко відновити цілу популяцію. Їхній розмір, здатність харчуватися майже всім і витривалість роблять коловерток ідеальними претендентами на життя у світі після глобального колапсу.
Кілліфіш
Атлантична кілерія — приклад швидкої адаптації: деякі популяції витримують високий рівень токсинів у забруднених естуаріях, завдяки чому виживають там, де інші риби гинуть. Вони швидко ростуть і часто розмножуються, що прискорює еволюційні зміни. Після катастрофи вони можуть заселяти залишки прибережних боліт, але повний колапс харчових мереж або різка втрата кисню загрожують і їм.
Мурахи
Мурахи — соціальні інженери, що демонструють унікальні колективні здібності. Під час повеней вогняні мурахи формують живі плоти, здатні плавати днями, змінюючи форму і самовідновлюючись. Вони надзвичайно численні — на планеті їх може бути понад 20 квадрильйонів. Це забезпечує їм еволюційну перевагу навіть у разі масового вимирання. Їхні слабкі місця — отрути, тривалі морози або повна втрата місць гніздування, проте завдяки мобільності та соціальній організації мурахи можуть пережити навіть глобальну кризу.
