Хвороба Паркінсона, одна з найпоширеніших нейродегенеративних патологій, може мати зовсім інше походження, ніж вважалося раніше. Нове дослідження припускає, що розвиток недуги може запускатися не лише поступовим відмиранням дофамінергічних нейронів, а й активним руйнуванням клітин, які вже втратили здатність до нормальної роботи. Ці «вигорілі» нейрони, замість того щоб просто зникати, можуть починати виділяти токсичні білки та запальні сигнали, які отруюють навколишні здорові клітини, створюючи ланцюгову реакцію ураження мозкової тканини.
Науковці звернули увагу, що у багатьох пацієнтів перші ознаки хвороби з’являються ще до масового зниження рівня дофаміну, що суперечить класичній моделі поступової загибелі нейронів. Натомість вони виявили в мозку сліди так званого клітинного стресу та білкових агрегатів альфа-синуклеїну, що накопичуються саме в дисфункціональних нейронах. Коли ці клітини втрачають здатність підтримувати власний обмін речовин, вони починають виділяти шкідливі молекули, які поширюються через синапси та міжклітинний простір, провокуючи запальні реакції та апоптоз у сусідніх нейронах.
Цей механізм нагадує ефект «палаючого осередку» — поодинокі вигорілі клітини розпалюють патологічний процес, який з часом охоплює великі ділянки мозку. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, це може змінити підхід до терапії хвороби Паркінсона. Замість того щоб лише намагатися компенсувати втрату дофаміну або стимулювати нейропластичність, нові стратегії лікування можуть бути спрямовані на раннє виявлення і нейтралізацію таких дисфункціональних нейронів, поки вони ще не запустили руйнівну ланцюгову реакцію.
Дослідники підкреслюють, що розуміння природи цього процесу відкриває перспективи для створення біомаркерів, які дозволять діагностувати хворобу на доклінічних стадіях, коли ще немає помітних рухових симптомів. Водночас це дає шанс розробити ліки, здатні блокувати токсичну активність клітин до моменту їхньої загибелі. Такий підхід може уповільнити або навіть зупинити прогресування хвороби, яка нині вважається невиліковною.
Нове бачення механізму розвитку хвороби Паркінсона не лише змінює наукове уявлення про її походження, а й дає надію на появу ефективніших методів боротьби з цією складною та виснажливою недугою.
