Червона пігулка чи синя пігулка — відоме питання, яке обрамляє всю «Матрицю». У фільмі 1999 року напрочуд рішучий Нео бере червону пігулку та вирішує «подивитися, як далеко заходить кроляча нора». Цей момент є однією з найвідоміших сцен в історії наукової фантастики, але він також досліджує актуальне філософське питання: якщо реальність — це симуляція, чи можуть люди вирішити залишити її?
Роман Ямпольський, науковець з інформатики з Університету Луїсвілла, досліджує саме це питання в детальній публікації, в якій описує, як можливий вихід із симульованої реальності за допомогою «злому».
Ідея про те, що люди можуть жити в симуляції, є напрочуд старою. Французький філософ Рене Декарт обговорював цю ідею ще в XVII столітті, але вона справді захопила наукову спільноту, коли філософ Оксфордського університету Нік Бостром написав впливову статтю про можливість симульованої реальності ще у 2003 році. Бостром оцінив ймовірність того, що ми живемо всередині якогось надсучасного інопланетного комп’ютера, приблизно у 20 відсотків.
Ямпольський продовжує цю традицію дослідження меж можливої симуляції та, зокрема, пошуку способів уникнути її. Він бере приклади з реального світу хаків, експлойтів, знайдених у відеоіграх, а також більш філософські роздуми про спроби спілкування з творцями симуляції за допомогою аватара.
Ямпольський також включає збірник своєрідних планів втечі, теоретично розроблених іншими мислителями, які включають «створення незліченного парадоксу» або підкреслення обчислювальної потужності симуляції, наприклад, вимогу до мільйонів людей медитувати одночасно, а потім раптово стати дуже активними.
У статті визнається, що існують деякі переконливі докази, які потенційно шкодять ідеї втечі від симуляції — або якщо симуляція взагалі існує. Наприклад, знання про саму симуляцію, здається, не впливає на її існування, а релігії, які всі апелюють до якогось зовнішнього творця, не мають жодного вимірюваного ефекту чи втручання (попередні дослідники пропонували саме цю ідею). Крім того, запуск неймовірно складних машин, які дають вражаючі результати, таких як Великий адронний колайдер, здається, не впливає на будь-який вид симуляції.
Звичайно, виникає питання, чому люди хотіли б покинути симуляцію — зрештою, досвід виходу Нео з «Матриці» був не зовсім приємним. Ямпольський стверджує, що доступ до базової реальності може збільшити наші обчислювальні можливості та дати нам доступ до «реальних» знань, а не до симульованої фізики нашого відомого Всесвіту. Наслідки такого плану втечі також невідомі.
Ямпольський визнає, що такі розслідування пов’язані з екзистенційними ризиками, і навіть припускає можливість того, що симулятори перезавантажили симуляцію з удосконаленими механізмами безпеки, фактично стерши нашу колективну пам’ять.
Ймовірно, неможливо зі стовідсотковою впевненістю дізнатися, чи живемо ми в симуляції. Поки що нам доведеться дотримуватися синьої пігулки.
