Через відсутність ефективної системи догляду та реабілітації українські родини втрачають фінансову самостійність, а держава – мільярди податків
Після завершення війни чисельність ветеранів та їхніх сімей в Україні може сягнути майже третини населення. Однак нестача професійного довготривалого догляду створює приховану економічну кризу.
Чому підтримка доглядальників є інвестицією в людський капітал, а не просто соціальними видатками, – у колонці для РБК-Україна експертки CASE Україна з ветеранської політики Олени Бичкової.
Головне:
- Подвійний удар по бюджету родин: якщо поранений ветеран не може працювати, а близькі залишають роботу заради догляду, сім'я втрачає одразу два джерела доходу.
- Дефіцит державної системи: близько 65% потреб у догляді родини покривають самостійно, тоді як держава спроможна забезпечити лише 21% реального попиту.
- Міжнародний досвід: у США доглядальники ветеранів втрачають у середньому понад 4,5 тисячі доларів потенційного доходу на рік через скорочення робочих годин.
- Необхідність індивідуальних планів: оцінювати спроможність родини та надавати послуги (асистенти, соціальне таксі, денний догляд) потрібно ще до виписки ветерана з лікарні.
За оцінкою Мінветеранів, оприлюдненою наприкінці 2024 року, після завершення війни кількість ветеранів і членів їхніх родин може сягнути 5-6 мільйонів людей. Тобто – приблизно 16-21% населення.
За ширшою оцінкою на основі World Economic Outlook, після завершення активної фази війни прогнозована чисельність колишніх військовослужбовців та членів їхніх сімей може сягнути 9 мільйонів або 26,5% населення. Тобто – приблизно кожний четвертий українець.
Їхня можливість працювати, вести бізнес і забезпечувати себе матиме значення для відновлення всієї країни. Успішна реінтеграція допоможе зберегти професійні навички, доходи родин і податкові надходження. Провал означатиме втрату частини цього потенціалу та більшу потребу в тривалій соціальній підтримці.
Як родина втрачає одразу два доходи
Особливо гостро цей вибір постає в родинах поранених ветеранів. Якщо людина не може працювати через стан здоров’я, а її близькі залишають роботу заради догляду, під загрозою опиняються одразу два заробітки. Родина втрачає фінансову самостійність, роботодавці – працівників, а бюджет – частину надходжень. Тому доступний догляд і реабілітація мають бути складовою політики збереження зайнятості.
"Пів року лікарня була нашим домом. Я стала для Руслана очима, руками, підтримкою. Ми разом вчилися жити в новій реальності", – розповідає Наталія Коцарь, якій довелося звільнилася з роботи, щоб доглядати за чоловіком Русланом. Він після поранення під Авдіївкою повністю втратив зір і частково слух.
До звичних рахунків додаються витрати на лікування, поїздки, проживання біля реабілітаційного центру та пристосування житла. Водночас сама система догляду має значний дефіцит: близько 65% потреб покривають родини самостійно або вони залишаються без покриття, тоді як держава спроможна забезпечити лише 21% реального попиту.
Так, сім’я, яка раніше утримувала себе, може опинитися перед загрозою бідності. Фінансові труднощі нерідко виходять за межі перебування ветерана чи ветеранки в лікарні, адже потреба в догляді може зберігатися й після виписки. Тому підтримка має враховувати також здоров’я, зайнятість і доходи близьких, які беруть на себе щоденну допомогу.
Організаційний тягар на плечах рідних
Завершення лікування не завжди означає, що людина може повернутися до самостійного життя. Їй і надалі може бути потрібна щоденна допомога з пересуванням, одяганням, приготуванням їжі чи відвідуванням лікаря. Поряд із повсякденним доглядом необхідно організовувати поїздки, шукати потрібні послуги, оформлювати документи та узгоджувати подальшу реабілітацію.
Як зазначено в дослідженні Правозахисного центру "Принцип" про довготривалий догляд, медична й соціальна системи фактично розраховують, що значну частину цих завдань візьме на себе родина. Однак через недостатню взаємодію між установами близькі часто змушені брати на себе й координацію цієї допомоги, поєднуючи щоденний догляд із вирішенням організаційних питань.
Читайте також: В Україні запускають нову медпрограму для ветеранів: хто і які послуги отримає безкоштовно
Витрати часу на догляд можуть залишатися невидимими для державного бюджету, тоді як для родини вони мають цілком реальну ціну. Щоб допомагати близькій людині, членам сім’ї доводиться скорочувати робочий час, пропускати зміни, відмовлятися від замовлень або взагалі залишати роботу.
Відсутність видатків на професійний догляд ще не означає економії для суспільства. Частину витрат просто бере на себе родина у вигляді неоплачуваної праці та втраченого заробітку. Коли догляд змушує людину скоротити зайнятість, зменшуються можливості сім’ї оплачувати звичні потреби, а тривала перерва в роботі може ускладнити повернення до професії. Так, нестача соціальних послуг призводить до економічних втрат.
Скільки насправді коштує відсутність догляду
Репрезентативної оцінки втрат доходу доглядальників ветеранів в Україні поки немає. Тому масштаб економічних наслідків для їхніх родин залишається невизначеним. Бракує даних про те, скільки доглядальників змушені скорочувати робочий час або залишати роботу, яку частину заробітку вони втрачають і як довго триває це фінансове навантаження.
Масштаб таких наслідків добре демонструє міжнародне дослідження RAND 2024 року серед американських військових і доглядальників ветеранів. У середньому вони втрачали 4522 долари потенційного доходу на рік. 27% опитаних повідомляли про скорочення робочих годин, необхідність зміни роботи та відчуття дискримінації.
Дані індикаторів OECP також підтверджують, що інтенсивний неформальний догляд має значний вплив на погіршення психічного здоров’я, скорочення робочих годин і ранній вихід з ринку праці.
Читайте також: Постійний сторонній догляд: як отримати допомогу та хто ухвалює рішення
Гнучкий графік може полегшити поєднання роботи з доглядом. Проте така можливість є не в усіх. Дистанційна зайнятість дає більше свободи в організації дня, але сама собою не зменшує ні обсягу роботи, ні потреби близької людини в допомозі і часто призводить до того, що робочі завдання доводиться переривати й надолужувати пізніше коштом сну та відпочинку.
І навіть коли медична послуга безоплатна, дорога до неї та перебування поруч можуть коштувати родині грошей. А повернення додому іноді потребує обладнання й адаптації житла.
Виходить, сам факт призначення виплати чи надання безоплатної медичної допомоги не усуває супутніх витрат, які родина покриває самостійно. Тому достатність підтримки слід оцінювати з огляду на загальне навантаження на сімейний бюджет, враховуючи і додаткові видатки, і втрачений заробіток.
До фінансового тиску додається виснаження, оскільки людина, яка доглядає, теж може потребувати лікування, психологічної допомоги та відпочинку. Якщо її можливості вичерпуються, вразливішими стають обоє.
Індивідуальний план замість формального підходу
Підготовку до повернення ветерана додому варто починати ще до виписки, окремо оцінюючи як його потреби, так і можливості людини, яка доглядатиме за ним. При цьому наявність родини сама по собі не означає наявності людини, здатної забезпечити постійний догляд.
Важливо встановити, чи готова людина взяти на себе ці обов’язки та чи дозволяють їй це здоров’я, робота й інші сімейні зобов’язання. І вже на основі обох оцінок слід скласти конкретний індивідуальний план підтримки:
- хто і в чому допомагатиме;
- які послуги потрібно залучити;
- до кого звертатися, якщо потреби ветерана або можливості доглядальника зміняться.
Зменшити навантаження на родину можуть професійний догляд удома, персональний асистент, денні послуги, соціальне таксі, тимчасова заміна доглядальника.
У поєднанні з навчанням і психологічною підтримкою ці послуги допомагають близьким поєднувати догляд із роботою та зберігати власні доходи. Наприклад, допомога з перевезенням до реабілітаційного центру може звільнити для близької людини години оплачуваної роботи.
Економічний результат таких послуг слід оцінювати і за тим, чи допомагають вони зберігати зайнятість. Домашній догляд або денна послуга може дати близькій людині змогу продовжувати працювати. А реабілітація й адаптація робочого місця можуть допомогти ветерану повернутися до професійної діяльності, якщо дозволяє здоров’я.
Для бюджету це означає можливість зберегти податкові надходження й обмежити зростання потреби в допомозі.
Інвестиція в людський капітал
Водночас повернення самого ветерана чи ветеранки до роботи може бути однією з цілей реабілітації. Але воно не повинно ставати умовою отримання підтримки чи єдиним мірилом її успіху. Для ветерана з тяжким пораненням вагомими досягненнями можуть бути більша самостійність у повсякденному житті і можливість виконувати звичні дії та менше залежати від сторонньої допомоги.
Успіх підтримки варто оцінювати за наступними критеріями:
- чи отримує ветеран необхідну допомогу;
- чи можуть близькі зберігати роботу і отримувати необхідну їм підтримку;
- чи не біднішає родина через догляд.
Для економіки це означає збереження навичок, зайнятості й доходів. Підтримка, яка допомагає ветерану відновити максимально можливу самостійність, а його близьким продовжувати працювати, є інвестицією в людський капітал країни. Відкладаючи її, держава ризикує отримати одночасно менші податкові надходження та більшу потребу в соціальних видатках згодом.
