• 134 •
Репетиція музичного проєкту "Пісні незламних" в київському театрі імені Івана Франка. Фото Юлії Вебер
Всю свою історію країна-загарбниця привласнювала собі не лише чужі території, а й культурну спадщину. Так сталося і з багатьма українськими піснями, які в СРСР видавали за “всерадянські” та російські і які ставали популярними в усьому світі.
“Те, що дуже популярні радянські пісні було вкрадено в українців, стало відкриватися з початком розвалу союзу”, – розказує Сусанна Карпенко, головна хормейстерка Київського національного академічного драматичного театру імені І. Франка, співкерівниця фольклорного ансамблю "Божичі"., пише ТСН інформує UAINFO.org.
На початку повномасштабної війни в київському театрі імені Івана Франка стартував музичний проєкт "Пісні незламних" – із авторськими піснями франківців, навіяних війною, а також піснями часів визвольного руху: стрілецькими, повстанськими та солдатськими. І саме ці пісні колись привласнила радянська пропаганда.
Репетиція музичного проєкту "Пісні незламних" в київському театрі імені Івана Франка. Фото Юлії Вебер
“Оригінали пісень були збережені нашим народом. Мій чоловік, Ілля Фетисов (український фольклорист, музикант, засновник гурту ”Божичі”, – прим. авт.) 2002 року їздив в експедицію в Карпати, в село Космач Івано-Франківської області. Проєкт мав назву “Стежками УПА”. Тоді молоді фольклористи ходили до старожилів і записували пісні – стрілецькі і повстанські. В архіві цих пісень я натрапила на таку, яка в оригіналі звучить як “Розпрощався стрілець”, або в деяких варіантах “Розпрощався козак із своєю ріднею”. Коли я її почула, в мене був шок, бо цю мелодію я з дитинства знала і співала. І багато хто співав пісню про будьонівські війська – “Там вдали за рекой”.
Фото з експедиції фольклористів з архіву Сусанни Карпенко
Пісня була дуже популярна. ЇЇ співали кілька поколінь, люди були впевнені, що слова її написав Ніколай Коль у 1924 році, а музику Олександр Алєксандров 1928-го. Насправді ж, оригінал “Розпрощався стрілець” народився 1914 року в корпусі січових стрільців раніше за події, оспівані в радянському варіанті.
“Цю пісню співала бабця і вона розказала, що спершу вона виникла в середовищі стрільців, а потім вже перейшла до бійців УПА, – згадує Сусанна. – Її вкрали, перекрутили, переробили, і це вже зовсім інша пісня. Для кожної людини, для цілого народу дуже важливим є асоціативний ряд. Якщо в тебе є розуміння країни, в якій ти живеш, якісь норми моралі, культурний фон, простір, в якому ти виростаєш, але хтось взяв і підмінив ці речі – ти не розумієш, хто ти є. Таким людям дуже легко сказати: “Я совєтский гражданін”.
В сучасному аранжуванні франківці повернули пісню "Чуєш, мій друже, славний юначе", відому за радянських часів як “Мы смело в бой пойдем”. Текст було відновлено на основі архівних досліджень у 1994 році кобзарем, Народним артистом України Тарасом Компаніченком.
“З початком повномасштабного вторгнення я зрозуміла всю глобальність цих підмін. Багато хто з нас, українців, не чітко усвідомлювали, чим ми маємо підживлюватися, яке в нас коріння, бо для багатьох фон був підмінений. Може здатись: ну, взяли, бо пісня красива, не хотіли самі писати. Ні! Це зроблено свідомо! Вони знали, звідки ті пісні і хто їх співав. Ми стали частиною експерименту, як переборювати асоціативні ряди, щоб вони спрацьовували в іншому напрямку: не в бік самоідентифікації, а в бік сірої маси”, – переконує Сусанна Карпенко.
За плагіат українських пісень отримував нагороди і звання вже згадуваний російський композитор Олександр Алєксандров. Всесвітньо відома ”Священная война” або “Вставай, страна огромная” сприймалася як патріотичний витвір “соцреалізму”. Героїчний хіт, написаний в перші дні фашистського вторгнення в СРСР на слова Васілія Лєбєдєва-Кумача. Однак, російська пропаганда просто поцупила та переробила пісню криворізьких повстанців УНР 1919 року “Повстань, повстань, народе мій”. На думку наших музикознавців, показовим є і те, що ця пісня написана в ритмі не дві чверті, як всі радянські марші, а на три чверті – тобто, скоріше за все, під супровід кобзи.
“В стрілецьких лавах, а згодом і в повстанських, був свій репертуар. Пісні мали свій підтекст, бо вони співали про свою свободу, прагнення, мету, – розповідає Сусанна. – Музика, скріплена з сильним текстом, має надзвичайний вплив. А коли береться та сама мелодія і підставляється туди зовсім інший зміст, наступне покоління виростає на цій самій мелодії, але має зовсім інше розуміння змісту”.
Вкрадені пісні звучать у виставі “Старосвітські дідичі” режисера, Народного артиста України Тараса Жирка. Це дійство – перша частина проєкту “Духовна репарація”.
Вистава “Старосвітські дідичі”. Народна артистка України Олександра Бонковська та Заслужений артист України Ігор Гаврилів. Фото Дмитра Головченка
“Ця вистава за мотивами повісті Миколи Гоголя розпочинає запланований цикл вистав, мета яких – повернути Україні привласнених Росією українських митців. І там звучать і звучатимуть вкрадені пісні, – розповідає Тарас Жирко. – Бо саме через мистецтво росіяни і здійснили всій сатанинський план. Я народився у Львові і виховувався в антирадянській сім'ї, де батьки мені пояснювали, в чому справа і що відбувається, але під впливом гарної пісні годі було дати собі раду, бо вже і мої батьки вважали, що то совєтська пісня. І вона працювала на ворога”.
На сцені “Старосвітських дідичів” звучить прекрасний український романс XIX століття "В саду осіннім айстри білі". Мало хто знає, що його мелодія в 50-х роках минулого століття стала однією з улюблених російських народних “Вот кто-то с горочки спустился”. Цю пісню начебто привіз з Алтайського краю продюсер Валентин Лєвашов у 1952 році. Аж раптом у 1961-му з’явився і автор музики Борис Терентьєв, який навіть отримав за неї звання Заслуженого діяча мистецтв.
“Лукавство, до якого вдавалися москалі по відношенню до окупованого українського народу, – це показово. Нам постійно нав'язували ідею близькості, триєдиного народу. Театр і пісня мають неймовірну силу впливу на людей. І не треба нічого доводити: хтось починає співати, і всі починають підхоплювати. Так вони відклали зозулині яйця в наші гнізда”, – переконує Тарас Жирко.
Так само, відділивши музику від тексту, вчинили ще з багатьма нашими піснями. От лише кілька з них: “Ой, мороз, мороз”, "Любо, братці, любо", "Друже Ковалю" ("Поручик Голицын")… Українці – дуже музична і співоча нація. Ми стаємо свідками того, як зараз народжуються нові хіти нашого спротиву. А молодь, яка не чула радянських переробок, нарешті асоціюватиме поцуплені пісні з україською автентикою.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
ТСН
Повідомити про помилку – Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter 
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
