Протягом ХХ століття висувалося безліч пропозицій щодо дослідження Марса з екіпажем. До них відносяться знаменитий «Марсіанський проект» Вернера фон Брауна, архітектура місії «Mars Direct» Роберта Зубріна та Девіда Бейкера, дослідження НАСА з еталонного проєктування Марса та план SpaceX Mars & Beyond. До 2033 року два космічні агентства (НАСА і CNSA) планують розпочати відправлення екіпажів та корисного навантаження на Червону планету. Ці та інші космічні агенції планують побудувати там бази, які зрештою можуть призвести до створення постійних поселень та перших «марсіан».
Це створює кілька серйозних проблем, не остання з яких пов’язана з впливом радіації, екстремальними температурами, курними бурями, низьким атмосферним тиском та зниженою гравітацією. Однак за наявності правильних стратегій та технологій ці проблеми можна перетворити на можливості для зростання та інновацій. У нещодавній статті дослідник з Лейденського університету пропонує план створення марсіанського поселення, в якому використовуються останні досягнення в галузі технологій та пропонуються рішення, що підкреслюють стійкість, ефективність та благополуччя поселенців.
Пропозиція надійшла від Флоріана Нойкарта, доцента Лейденського інституту передових комп’ютерних наук (LIACS) Лейденського університету та члена правління швейцарської компанії-розробника квантових технологій Terra Quantum AG. Препринт його статті «На шляху до стійких горизонтів: комплексний план колонізації Марса» нещодавно був розміщений на сервері препринтів arXiv і зараз розглядається видавництвом Elsevier для публікації.
Еволюція плану
Крім досліджень, з початку космічної ери було зроблено безліч пропозицій щодо перетворення Марса на другий будинок для людства. Деякі з цих пропозицій включали геологічну інженерію (також відому як «терраформування»), щоб зробити Марс придатним життя земних організмів. Щобільше, історія пропозицій відобразила історію досліджень і наше розуміння Червоної планети, що росте. Інші фактори включають технологічний прогрес, наукові відкриття, а також соціально-економічні та політичні події. Як пояснив Нуекарт електронною поштою, найраніші ідеї багато в чому були втілені в науковій фантастиці.
Приклади включають «Війну світів» Герберта Уеллса, серію «Барсон» Едгара Райса Берроуза, «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері, «Марсіанські піски» Артура Кларка та «Червону планету» та «Чужак у чужій країні» Роберта Хайнлайна. У цих книгах Марс зображувався з обмеженою науковою точністю і відображав найпопулярніші на той час уявлення про Марса. Сюди входили карти Скіапереллі (які включали марсіанські «канали») та припущення Персіваля Лоуелла про марсіанську цивілізацію. На них також вплинули політичні події на Землі, які сприяли виникненню почуття ксенофобії, занепаду цивілізації та екологічним проблемам.
Однак із настанням космічної ери ситуація почала змінюватися, коли роботизовані дослідження розвіяли старі міфи й призвели до великих відкриттів про минуле та сьогодення Марса. Як пояснив Нуекарт:
«Друга половина 20 століття і початок 21 століття ознаменувалися розгортанням різних роботизованих місій на Марс, таких як програма «Вікінг», марсоходи, такі як Spirit, Opportunity і Curiosity, і орбітальні апарати, такі як Mars Odyssey. Ці місії надали безцінну марсіанську геологію, дані про клімат та потенційну життєдіяльність. Після 2000 року дискусії про Марс дедалі більше схилялися до дослідження та заселення Марса людиною.
«Ці стратегії передбачали використання ресурсів на місці, розуміння потенційних наслідків для здоров’я астронавтів та розробку необхідних технологій для підтримки людського життя на Марсі. Останнім часом також спостерігається зростання приватних компаній, таких як SpaceX, у планах заселення Марса. Ідея Ілона Маска перетворити людство на багатопланетний вигляд, з особливим упором на створення міста на Марсі, відкрила нові перспективи та значні інвестиції у марсіанські технології».
Сьогодні більше космічних агентств роблять свій внесок у дослідження Марса, ніж будь-коли раніше. У той час, як у 20-му столітті тільки НАСА і Радянський Союз відправляли місії на Червону планету, за останні два десятиліття нові місії були відправлені Європейським Союзом, Китаєм, Індією та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Це сприяло зростанню визнання того, що заселення Марса, швидше за все, буде міжнародним починанням, заснованим на партнерстві та співпраці, а не на конкуренції. І, як додає Нукерт, наше розуміння клімату, що росте, справило помітний вплив на планування:
«Останні плани більше наголошують на стійкості, гарантуючи, що марсіанські поселення є самодостатніми та мають мінімальну залежність від поповнення запасів із Землі. Це включає розгляд замкнутих систем життєзабезпечення, використання ресурсів на місці та психологічну стійкість для мешканців. Плани марсіанських поселень на цих етапах еволюціонували від спекулятивних і переважно науково-фантастичних ідей до більш конкретних, науково обґрунтованих і технологічно здійсненних концепцій, що ґрунтуються на фактичних даних і розвитку технологічних можливостей. У міру того, як ми просуваємося, плани продовжують ставати більш витонченими, прагматичними та інклюзивними різних наукових, соціальних та етичних міркувань». Джерело
