Космос сповнений загадок, але зазвичай ми шукаємо їх у далеких галактиках, у світлі квазарів чи гравітаційних хвилях від зіткнення чорних дір. Ми рідко очікуємо знайти таємницю прямо в себе під носом, на навколоземній орбіті. І тим більше ми не чекаємо, що її підкине нам мовчазна примара з минулого — шматок металу, який припинив свою роботу ще до того, як людина ступила на Місяць.
Саме це й сталося. Стародавній, давно списаний супутник НАСА, який десятиліттями вважався мертвим космічним сміттям, раптово «прокинувся». На секунду він випустив радіоімпульс такої потужності, що затьмарив собою майже все на небі. Ця подія не просто стала цікавою виноскою в астрономічних журналах — вона змусила вчених по-новому подивитись те, що ми називаємо «космічним сміттям».
Свідок космічних перегонів
Щоб зрозуміти всю дивина ситуації, потрібно повернутися 1964 року. Холодна війна у розпалі, космічна гонка набирає обертів. У січні цього року НАСА запускає Relay 2 – один із піонерів супутникового зв’язку. Його завдання – експерименти з передачі телефонних дзвінків та телевізійних сигналів через океан. Свого часу це була передова технологія, символ глобалізації та технологічної переваги. Але століття перших супутників було коротким. Вже 1965 року НАСА припинило його використовувати, а до 1967 року вся бортова електроніка остаточно відмовила. Relay 2 офіційно став “мертвим”. З того часу він був лише одним із тисяч об’єктів на орбітальному цвинтарі, мовчазним свідком минулої епохи. Просто корпус із металу та кремнію, приречений вічно кружляти навколо Землі. Або так усі думали.
Несподіваний сигнал із порожнечі
Перенесемося у наш час. Команда астрономів під керівництвом Кленсі Джеймса з Університету Кертіна в Австралії працює на комплексі радіотелескопів ASKAP. Їхня основна мета — полювання на «велику дичину»: швидкі радіосплески (Fast Radio Bursts, або FRB). Це загадкові та неймовірно потужні імпульси, що прилітають з інших галактик, природа яких досі залишається предметом суперечок. І ось, 13 червня минулого року їх прилади фіксують щось незвичайне. Короткий, але дуже яскравий радіосигнал. Спочатку команда захватила захоплення — може, вони зловили новий FRB чи відкрили невідомий пульсар у нашій галактиці? Але щось було негаразд.
При подальшій перевірці з’ясувалося, що джерело сигналу неймовірно близько. Так близько, що система з 36 телескопів ASKAP не змогла на ньому правильно сфокусуватися. Уявіть, що ви намагаєтеся сфотографувати мурахи на своєму черевику професійним телеоб’єктивом – нічого хорошого не вийде. Розрахунки показали: джерело знаходилося на відстані менше ніж 20 000 кілометрів від Землі. Це наш космічний «передпокій».
Тривалість імпульсу була разючою — менше 30 наносекунд. За цю крихітну мить давно забутий об’єкт став найяскравішим радіоджерелом на всьому небі.
Детективна робота на орбіті
Почалася справжня детективна робота. Вчені зіставили координати джерела з каталогами всіх відомих об’єктів на навколоземній орбіті. Але як? Супутник повністю знеструмлений, його передавачі мовчать уже понад півстоліття. Сигнал не міг виходити від його внутрішньої електроніки. Відповідь мала ховатися зовні. У вчених з’явилися дві основні версії, які пояснюють цей феномен.
Версія перша: Космічна іскра. На орбіті супутник постійно піддається бомбардуванням частинками сонячного вітру і космічними променями. За десятиліття на його металевому корпусі міг накопичитися величезний статичний заряд. згенерувала короткий радіоімпульс.
Версія друга: Космічний більярд. Космос не порожній. Він наповнений мікрометеоритами – піщинками, що летять із колосальною швидкістю. Навіть крихітна частка при зіткненні із супутником може звільнити величезну кількість енергії. Такий удар міг миттєво випарувати частинку обшивки, створивши хмарку розпеченої плазми. А плазма, що складається із заряджених частинок, здатна випромінювати радіохвилі.
Яка з версій вірна? Як визнають самі дослідники, сказати майже неможливо. Радіосигнали від обох подій виглядали практично однаково. Чому це важливо? Уроки старого «заліза» Здавалося б, ну, блиснув старий супутник. Що у цьому такого? Насправді ця подія має величезне значення для нашого все більш «заселеного» космосу.
Ми звикли думати про космічне сміття як пасивну загрозу — мертві об’єкти, які небезпечні лише при зіткненні. Історія з Relay 2 показує, що це негаразд. Навіть «мертве залізо» може бути активним та непередбачуваним. Електростатичні розряди та мікроудари – це постійні процеси на орбіті. І тут відкривається нова несподівана можливість. Як зазначила Карен Еплін з Брістольського університету, якщо ми навчимося виявляти та аналізувати такі радіосплески, ми отримаємо абсолютно новий інструмент для моніторингу космічного середовища. Ми зможемо в реальному часі оцінювати, наскільки «електризована» та чи інша орбіта, або як часто відбуваються зіткнення з мікрочастинками.
Це особливо важливо для сучасних малих і дешевих супутників, які часто не мають серйозного захисту від подібних явищ. Виявлення таких «сигналів-примар» могло б стати системою раннього попередження про потенційно небезпечні умови на орбіті.
Так старий супутник, давно відправлений на пенсію, дав нам цінний урок. Він нагадав, що космос ніколи не буває по-справжньому «мертвим» і що навіть на засмічених орбітах на нас можуть чекати дивовижні відкриття. І хто знає, скільки ще таких «примар холодної війни» зберігають свої таємниці, чекаючи моменту, щоб на секунду нагадати про себе.
