Колись високо над перуанською пустелею пролітали перші пілоти цивільної авіації. Озирнувшись униз, вони побачили дивні, ідеально рівні лінії, що розтягнулися на кілометри. Деякі утворювали прості прямокутники, інші – силуети птахів, тварин, людей. Тільки з повітря ці постаті складалися у цілісні образи. З землі — нічого, лише пустельна гладь. Це було схоже на гігантську записку, залишену комусь, хто вміє дивитися з висоти.
Сьогодні ці малюнки відомі як геогліфи Наска. Вік деяких із них – понад 2000 років. Це не просто штрихи на піску, а масштабні інженерні конструкції, створені людьми, які не мали ні карт, ні техніки, ні навіть найпростіших засобів спостереження з висоти. Як їм це вдалося, питання, на яке наука досі не дає повної відповіді.
Не просто лінії — що таке геогліфи
Якщо поглянути на ці постаті з супутника, виникає дивне відчуття: немов хтось використовував пустелю як полотно та лінійку. Прямі тягнуться на десятки кілометрів та практично не відхиляються від заданого напрямку. Їхня точність настільки вражаюча, що складається враження, ніби вони були прокладені за кресленням.
Серед фігур — колібрі, мавпа, павук, кити, навіть гуманоїд із великими очима, якого пізніше прозвали «астронавтом». Є й сотні геометричних форм – трапеції, спіралі, стріли, паралельні доріжки. Одні добре збереглися, інші майже стерлися вітром.
Але все разом – це не хаотичний набір. Багато ліній орієнтовані по сторонах світла або збігаються з напрямками сходу та заходу сонця у певні дні року. Археологи припускають, що частина їх могла використовуватися як примітивний астрономічний календар. Однак це пояснення не універсальне. Деякі лінії перетинаються, не утворюючи логічні схеми. Є постаті, розташовані далеко від інших, начебто їх створювали за загальним планом. І це лише додає загадковості: якщо тут і був сенс, він не лежить на поверхні.
Як це було зроблено — і навіщо
Пустеля Наска — не зовсім нормальне місце. Верхній шар грунту тут темний — через залізо, що окислилося. Якщо його зняти, відкриється світла, майже біла глиниста порода. Це й дало змогу малювати на землі, буквально «гравіруючи» поверхню. Люди вирівнювали майданчик, розмічали кордони, акуратно зрушували верхній шар. Без будь-якої техніки. Просто та геніально.
Археологи змогли відтворити цей процес. Щоб створити пряму лінію, потрібні були кілочки, мотузка та крокова розмітка. А ось із зображеннями складніше: малюнки тварин сягають 100-150 метрів у довжину, і контролювати форму, стоячи на землі, практично неможливо. Як вони справлялися з цим — до кінця не ясно. Можливо, будівельники піднімалися на пагорби, створюючи примітивні «наглядові пункти». Можливо все робилося за допомогою складних масштабних сіток. Але якщо врахувати обсяг робіт – сотні фігур на площі 500 км² – це тягне на колосальний, продуманий проект.
А ось навіщо він був потрібний — загадка. Основна версія – релігійна. Лінії могли служити шляхами для ритуальних ход, місцем підношень богам. Археологи справді знаходять поблизу фігур залишки кераміки, тканини, кістки тварин. Проте такі підношення можна було робити без гігантських малюнків. Отже, залишається відчуття, що за лініями стоїть щось більше — не просто культ, а, можливо, спроба взаємодіяти з чимось, що знаходиться там, нагорі.
Що наука дізналася завдяки дронам та ІІ
Останні 10 років світ ліній Наска змінився. З’явилися дрони, супутники з високою роздільною здатністю, алгоритми комп’ютерного зору. Вчені з Японії застосували нейромережі, щоб проаналізувати сотні кілометрів пустельної поверхні. Результат — десятки нових фігур, більшість із яких надто малі, щоб їх можна було помітити неозброєним оком.
Нейросети не просто шукають контури – вони виявляють закономірності. Наприклад, пропорції, що повторюються, або стилістичні елементи. Так вдалося зрозуміти, деякі фігури могли бути створені однією групою художників, інші — пізніше, іншими людьми з іншими естетичними принципами. Це дозволяє говорити про кілька «шкіл» або навіть «епохи» всередині культури Наска. Раніше це неможливо було помітити. Важливим є й інше: нові технології фіксують стан ліній. Деякі постаті почали руйнуватись — не лише від часу, а й від тракторів, дорожнього будівництва, туристів. Один із найвідоміших випадків — сліди вантажівки, яка проїхала по фігурі колібрі у 2018 році. Цифрові копії та 3D-моделі дозволяють зберегти хоча б дані, якщо не сам об’єкт.
Таємниця, яку можна втратити
Пустеля Наска — одне з небагатьох місць Землі, де природні умови майже ідеально зберігають сліди древніх цивілізацій. Тут майже не буває дощів, а вітер дме настільки слабо, що лінії не стираються віками. Проте зміни клімату, зростання сільського господарства та туризм ставлять ці малюнки під загрозу. І якщо не вживати заходів, частина фігур може зникнути назавжди. Тому сьогодні роботу над лініями ведуть не лише археологи, а й фахівці за даними, екологи, інженери. Це вже не просто історія про давню культуру — це питання цифрової пам’яті: чи зможемо зберегти те, що не створили, але що зобов’язані передати далі?
