Басейн Південний полюс — Ейткен — найширший і одночасно найдавніший ударний кратер на Місяці, який зберігає пам’ять про початок історії Сонячної системи, а можливо, і про походження земного супутника. Тепер з’ясувалося, що насправді під час майбутніх висадок на Місяць астронавти мають великі шанси зібрати саме ті породи, які стародавній удар підняв з глибоких надр нашого природного супутника. Отже, по цих породах можна буде дуже багато зрозуміти, зокрема остаточно вирішити питання, як з’явився Місяць.
В одному з найбільших кратерів у Сонячній системі насправді не одразу розпізнали ударну освіту. Коли велику темну область на звороті Місяця 1959 року вперше зобразив радянський апарат «Місяць-3», її почали називати морем.
Пізніше на краях басейну помітили гірські хребти, які утворюють дуги. У результаті стало зрозуміло, що це слід від падіння великого астероїда. Дані сучасних супутникових приладів дозволяють підозрювати, що серед басейну в місячних надрах до цього дня поховано його ядро - і воно металеве.
Назва басейну дали на честь тих місць, між якими він тягнеться з півдня на північ: Південний полюс і кратер Ейткен. Оскільки «вм’ятина» в діаметрі перевищує 2000 кілометрів, розмір небесного тіла, що впав, повинен був вимірюватися десятками кілометрів. Для порівняння, астероїд, якого звинувачують у «вбивстві динозаврів» 66 мільйонів років тому, був, за оцінками, приблизно 10-кілометровим.
Нещодавно планетологи уточнили вік басейну Південний полюс — Ейткен: 4,33 мільярда років. Нагадаємо, Сонячна система існує 4,6 мільярда років. Тобто через 300 мільйонів років після появи Землі Місяць вже існував і був «важко поранений».
Вчені намагаються скласти картину того, як це поранення видозмінилося за чотири мільярди років і яким воно мало бути спочатку. Досі вони схилялися до того, що нинішня деяка витягнутість басейну у напрямку з півночі на південь відповідає його первісній формі, тобто кратер вийшов овальним. Так буває, коли астероїд, що падає, летить під дуже малим кутом. Це частково знижує силу удару, а отже, розлітається менше уламків, які одного разу можна буде підібрати, доставити на Землю та всебічно дослідити.
Але нещодавно фахівці з Університету Меріленду (США) дійшли іншого висновку. Як пишуть дослідники в Earth and Planetary Science Letters, вони розглянули більше двох сотень гірських масивів, які досить впевнено можуть інтерпретувати як залишки країв кратера Південний полюс — Ейткен, тобто разом вони утворюють коло. За підсумками їх порівняння сталося, що рівень витягнутості кільця становить 1,06. Відзначимо, що рівно 1 означає ідеальне коло.
Таким чином, найбільший місячний кратер виявився майже ідеально круглим. Тоді виходить, що болід, що утворив його, падав стрімко і від такого удару каміння полетіло на величезні відстані.
Це обнадіяло планетологів, тому вони розраховують на майбутні висадки на Місяць за новою програмою Артеміда. Астронавтів збираються відправити саме до Південного полюса Місяця. Серед можливих місць прилунення екіпажу «Артеміди-3» значиться, наприклад, район гори Мутон, яка, ймовірно, також становить частину краю стародавнього басейну. Багато інших варіантів розташовані набагато ближче до полюса. Нові дані вчених дають більше шансів знайти там породи, вибиті при падінні астероїда з місячної мантії.
