У 1954 році археологи розкопали підземне святилище в античному місті Посейдония, сьогодні відомому як Пестум, на південь від Неаполя. Усередині бронзових посудин, залишених там понад два з половиною тисячоліття тому, виявили липку речовину з виразним запахом воску. Спочатку її прийняли за мед — типовий дар богам у стародавньому світі. Але наступні дослідження не підтвердили цієї гіпотези, вказуючи радше на жири або рослинні олії з домішками пилку й залишків комах. Так загадка походження давнього залишку залишалася нерозгаданою протягом майже 70 років.
Нещодавно команда дослідників з Оксфордського університету, скориставшись сучасними аналітичними методами, змогла нарешті дати точну відповідь. Під керівництвом Лучіани да Кошта Карвалью та Джеймса МакКаллага вчені повторно проаналізували речовину, порівнявши її хімічний склад із сучасними зразками меду та воску, включно з тими, що були штучно зістарені.
Аналіз показав наявність ключових маркерів, характерних для меду, зокрема високої концентрації гексозних цукрів, які не зустрічаються у звичайному бджолиному воску. Особливо важливою була ідентифікація білків королівського желе — секрету, що виробляється виключно медоносними бджолами. Крім того, вміст залишку проявив ознаки хімічної взаємодії з бронзою посудини, зокрема перетворення цукрів у стабільні комплекси з міддю, що могло сприяти збереженню речовини.
Дослідники зазначають, що давні залишки — це не просто сліди їжі чи ритуальних дарів, а цілі хімічні екосистеми, які можуть відкрити нове розуміння процесів розкладу, мікробної активності та навіть мати практичні застосування у біотехнологіях.
Це відкриття не лише підтверджує припущення про ритуальне використання меду в давньогрецьких обрядах, а й демонструє ефективність новітніх наукових методів у розкритті археологічних таємниць. Робота дослідників була опублікована у журналі Journal of the American Chemical Society і стала вагомим внеском у вивчення давніх релігійних практик та матеріальної культури.
