Австралія є домом для деяких з найбільш унікальних і вразливих видів дикої природи у світі. Одним із них є гільбертовий потору (Gilbert’s potoroo) — маленький, нічний сумчастий ссавець, який колись здавався втраченим для історії. Протягом понад століття вчені вважали його зниклим — ще однією жертвою знищення середовища існування та навали хижаків, завезених людьми. Але ця думка змінилася в 1994 році, коли дослідники зробили приголомшливе відкриття, яке започаткувало десятиліття роботи з його порятунку.
Нове дослідження розглянуло шлях цього критично зникаючого виду — від його повторного відкриття до сучасних зусиль із відновлення популяції. Очолюване Департаментом біорізноманіття, збереження та природних атракцій (DBCA) у співпраці з університетськими дослідниками та групою The Gilbert’s Potoroo Action Group, це дослідження проливає світло на виклики та успіхи у збереженні найрідкіснішого сумчастого ссавця Австралії.
Вчені вважали гільбертового потору вимерлим
До його повторного відкриття гільбертовий потору був відомий лише за кількома збереженими зразками, зібраними ще у XIX столітті. Вважалося, що він зник, як і багато інших видів, які не витримали вирубки лісів та хижаків, завезених європейськими поселенцями. Але все змінилося в 1994 році, коли тоді ще аспірантка Університету Західної Австралії, доктор Елізабет Сінклер, зробила неймовірну знахідку.
Під час досліджень у природному заповіднику Two Peoples Bay поблизу міста Олбані вона виявила невелику популяцію гільбертових потору, що вижила у вузькій смузі прибережних чагарників. Відкриття вразило наукову спільноту та дало надію на порятунок цього рідкісного виду. Доктор Тоні Френд, провідний автор дослідження, згадує цей момент як історичний:
«Коли ми дослідили знайдену популяцію, виявилося, що залишилося лише близько 40 особин у невеликій зоні на горі Гарднер».
Унікальний раціон гільбертового потору
Після підтвердження існування виду науковці почали вивчати, як його захистити. Вони швидко з’ясували, що гільбертовий потору майже повністю залежить від їжі, яка складається з підземних грибів. Це унікальна особливість, яка не властива жодному іншому сумчастому в Австралії. Ця залежність зробила збереження середовища існування головним пріоритетом. Без здорової екосистеми, що підтримує зростання грибів, популяція потору не могла вижити. Ще однією серйозною загрозою стали хижаки, зокрема лисиці та здичавілі коти. Через малу чисельність популяції навіть один хижак міг мати катастрофічний вплив. Тому вчені почали розробляти стратегії захисту потору та його природного середовища.
Створення «страхових» популяцій
Розуміючи ризик концентрації всіх особин в одному місці, вчені почали діяти. У період між 2005 і 2014 роками вони створили дві «страхові» популяції у різних регіонах, щоб забезпечити виживання виду у випадку катастрофи. Одна група була переселена на острів Bald Island біля узбережжя, де не було хижаків. Це стало безпечним місцем для розмноження потору. Друга група була випущена в спеціально створений заповідний вольєр у національному парку Waychinicup, де також була захищена від хижаків.
Ці заходи стали вирішальними у 2015 році, коли на території Two Peoples Bay сталася катастрофа. Потужна лісова пожежа знищила більшу частину природного середовища існування потору. Без страхових популяцій цей вид міг би зникнути назавжди. Тепер науковці використовують особин із цих груп, щоб знову відновити популяцію потору у його природному середовищі.
Важливість генетичної різноманітності
Одна з ключових проблем у збереженні рідкісних видів — підтримка генетичної різноманітності. Доктор Сінклер, співавтор дослідження, підкреслює важливість вивчення генетичної структури потору.
«Розуміння генетики залишкових популяцій гільбертового потору є критично важливим для їхнього довготривалого виживання», — зазначає вона.
Дослідження ДНК допомагає вченим приймати обґрунтовані рішення щодо розведення та переселення особин. Це дозволяє уникнути інбридингу та зберегти вид стійким до змін навколишнього середовища.
Виклики: зміни клімату та загрози середовищу існування
Окрім генетичних проблем, залишаються й інші довготривалі виклики. Знищення природного середовища, зміни клімату та непередбачувані екологічні умови продовжують загрожувати майбутньому потору. Зараз ключовим завданням є ефективне управління лісовими пожежами, адже неконтрольовані загоряння можуть знищити залишкові популяції. Контроль над хижаками також залишається життєво важливим. Лисиці та здичавілі коти, завезені європейськими поселенцями, стали причиною зникнення багатьох австралійських видів, зокрема і потору. Природоохоронці розробляють стратегії боротьби з цими загрозами, одночасно забезпечуючи довготривалу стабільність екосистеми.
Роль громадськості у збереженні виду
Зусилля із порятунку гільбертового потору не обмежуються лише науковцями та урядовими організаціями. Важливу роль відіграє і місцева громада. Група The Gilbert’s Potoroo Action Group активно працює над підвищенням обізнаності та залученням фінансування для природоохоронних ініціатив. Волонтери допомагають у моніторингу популяцій, відновленні середовища існування та адвокації заходів із захисту виду. Освіта населення також є ключовим фактором успіху. Поширення знань про біорізноманіття та загрози для місцевих видів допомагає надихати людей на довготривалу підтримку охорони дикої природи.
Майбутнє гільбертового потору
Попри виклики, надія залишається. Завдяки страховим популяціям та науковим дослідженням гільбертовий потору отримав другий шанс. Якщо природоохоронні зусилля триватимуть, цей унікальний сумчастий може уникнути зникнення та знову процвітати у дикій природі.
