У картині Сальвадора Далі 1931 року «Сталість пам’яті» одним із багатьох прихованих значень його сюрреалістичного пейзажу кишенькових годинників, що плавляться, було те, що, незважаючи на плин часу та розпад сталості, пам’ять продовжує існувати. Далі, ймовірно, не усвідомлював, що для одних людей вона зберігається набагато довше, ніж для інших.
Гіпертимезія — це буквально стійка пам’ять. Люди з цим рідкісним станом мають виняткову автобіографічну пам’ять, пам’ятаючи переживання минулого в разючих деталях, які б для більшості з нас зникли. Випадки гіпертимезії до кінця не вивчені, оскільки задокументовано лише кілька випадків. Невролог Валентина Ла Корте з Університету Паризької Сіте у Франції нещодавно вивчала випадок дівчинки-підлітка, ідентифікованої лише як TL, яка здатна використовувати цю здатність для подумки подорожувати назад — і вперед — у часі.
У світі, де більшість людей забувають значну частину свого дитинства, існують рідкісні випадки, коли мозок працює зовсім інакше. Науковці описали унікальну підлітку, яка здатна з надзвичайною точністю відтворювати кожен день свого життя. Цей феномен отримав назву гіпертимезія — здатність до наддетальної автобіографічної пам’яті.
Дівчина може згадати, що робила у будь-який день, навіть роки тому: що вдягала, яку музику слухала, що їла на обід чи з ким спілкувалася. Для неї спогади не розмиті, а ніби відкриваються як відеозапис, який можна переглядати знову і знову. Вона описує цей процес як «подорож у часі», адже переживає миті минулого з тією ж яскравістю емоцій, що й у день події.
Феномен гіпертимезії відомий науці лише кілька десятиліть. На сьогодні задокументовано кілька десятків подібних випадків. Дослідники вважають, що така пам’ять пов’язана з особливостями функціонування лобних часток мозку та зв’язків між ними й гіпокампом, який відповідає за збереження спогадів.
Однак цей дар не завжди є благословенням. Здатність пам’ятати все має і зворотний бік — люди з гіпертимезією часто страждають від надмірного емоційного навантаження, адже кожна неприємна подія повертається з тією ж силою, що й у минулому. На відміну від більшості людей, які з часом забувають більшість негативних моментів, ці люди змушені переживати їх знову і знову.
Нейробіологи активно вивчають випадки гіпертимезії, адже вони можуть пролити світло на механізми роботи людської пам’яті. Розуміння цих процесів може допомогти у лікуванні розладів, пов’язаних із втратою пам’яті, таких як хвороба Альцгеймера.
Цей дивовижний приклад показує, наскільки унікальною і водночас загадковою залишається робота людського мозку. Адже там, де для більшості пам’ять — це калейдоскоп уривків, для деяких людей вона стає безперервною стрічкою часу.
