На крутих схилах марсіанських кратерів і ущелин багато років спостерігають підозрілий феномен: щоліта там з’являються і поступово подовжуються численні вузькі темні смуги, що йдуть зверху донизу. У холодну пору року вони зникають. За основною версією, це ознаки того, що на Червоній планеті досі існує вода в рідкому стані. Проте автори недавнього дослідження у цьому дуже сумніваються.
У тому, що мільярди років тому на Марсі були річки, озера, моря та цілі океани, не залишилося сумнівів. Наприклад, на поверхні видно численні звивисті структури, в яких геологи миттєво розпізнають русла висохлих річок. Ще на Червоній планеті знаходять глинисті мінерали, а глина утворюється лише у присутності води у рідкому стані.
Куди саме поділася марсіанська гідросфера — окреме питання: чи вона здебільшого зникла в космос, чи «пішла в землю», тобто вбудовалась у структуру твердих порід. У будь-якому випадку Червона планета досі зберігає чималі обсяги водяного льоду не тільки в полярних шапках: супутникові прилади виявили, що він ховається в нижчих і навіть середніх широтах під шаром реголіту.
У 2008 році посадковий апарат «Фенікс» зробив на поверхні Марса невелику траншею, і в ній під рудим ґрунтом виднілося щось біле. Коли через чотири дні це біле частково зникло, у NASA офіційно заявили: це водяний лід, що сублімує — одразу переходить у газоподібний стан.
На жаль, щоб вода на поверхні Марса могла знаходитися саме в стані рідини, Червоній планеті потрібен вищий атмосферний тиск. Проте протягом кожного довгого марсіанського року (триває як 1,8 земного) планетологи спостерігають цікаві сезонні зміни: у теплий час в екваторіальних та середніх широтах на схилах з’являються вузькі та довгі вертикальні смуги. Причому взимку їх нема. Це один із важливих аргументів на користь версії, що це потоки води. Вчені припускають, що так можуть місцями просочуватися на поверхню ґрунтові води.
Марсіанська вода, на думку дослідників, повинна насправді бути їдким розсолом — дуже концентрованим розчином солей. Як відомо, сіль служить антифризом: з нею вода більш стійка до холоду і не замерзає часом навіть при сильному морозі. У разі Марса ідеальним різновидом солей для «приготування» такої незамерзаючої рідини вважають перхлорати — солі та складні ефіри хлорної кислоти. З ними вода не замерзатиме і за мінус 75 градусів Цельсія, а на Марсі середня температура — мінус 58, буває і близько плюс 20.
До речі, вищезгаданий «Фенікс» сліди перхлоратів на Червоній планеті виявив. Ще цікавіша картина склалася, коли на опорних стійках цього апарату помітили крихітні округлі білі структури: є великі підозри, що це замерзлі краплі того самого розсолу. Нещодавно всі ці факти та припущення узагальнили дослідники з Університету Арканзасу та Інституту Місяця та планет у Х’юстоні (США). Свої висновки вони виклали у статті для журналу Proceedings of the National Academy of Sciences, і ці висновки виявилися не надто обнадійливими.
Вчені вважають, що перхлоратів у льодах на Марсі вкрай мало, тому відповідних розсолів там може утворитися лише «мікроскопічна» кількість. До того ж, на думку авторів статті, навіть у разі існування такої рідини вона для можливого життя на Марсі навряд чи була б придатною: у неї дуже низька так звана активність води — її «доступність» для хімічних реакцій та біологічних процесів.
Планетологи підкреслили, що, навіть незважаючи на все це, вони не вважають рідкі марсіанські розсоли зовсім нереалістичними, але можливими їх може лише малоймовірний збіг досить сприятливих умов і наявності потрібних солей. Щодо сезонних смуг на схилах, то вони можуть виявитися слідами потоків піску та пилу, підсумували вчені.
