Історія медицини сповнена засобів, які з сучасної точки зору здаються дивними, помилковими або навіть моторошними. Серед них – «мумія», лікарська речовина, отримана з муміфікованих людських останків. З XII по XVII століття лікарі по всій Європі призначали порошок мумії як універсальні ліки проти найрізноманітніших недуг – від внутрішніх кровотеч і переломів до епілепсії та меланхолії.
Колись мумія вважалася потужним еліксиром, наповненим життєвою силою древніх. Вона була основним продуктом в аптеках, нею цікавилися багатії, а вчені лікарі рекомендували її своїм пацієнтам. Однак із розвитком медицини змінювалося і ставлення до цього незвичного засобу, і вже до XVIII століття він майже зник із медичної практики.
Віра в цілющу силу мумії
Переконання у лікувальних властивостях мумії ґрунтувалися на поширених у той час медичних теоріях.
Одна з них – доктрина знаків, згідно з якою природні речовини мали лікувати хвороби, що нагадували їхню форму. Муміфікована плоть, яка зберігалася століттями, здавалася очевидним засобом проти розкладу, ран і внутрішніх пошкоджень.
Ще одна ідея – віталізм, тобто віра в те, що життєва енергія може передаватися від одного організму до іншого, особливо від збереженого людського тіла до живого пацієнта.
Європейці також захоплювалися медициною ісламського світу. Арабські лікарі, зокрема Авіценна, описували лікувальні властивості мумії – природного бітуму, що використовувався для загоєння ран. Коли ці тексти були перекладені латиною, європейські вчені помилково прирівняли мумію до єгипетських мумій, вирішивши, що забальзамовані тіла мають подібні цілющі властивості.
Це призвело до масової торгівлі подрібненими людськими останками – мумії постачали з єгипетських гробниць, могильних грабіжників і навіть місць страти.
Використання мумії в медицині
Мумію призначали від широкого спектра хвороб. Лікарі вірили, що вона пришвидшує загоєння ран, запобігає інфекціям і навіть лікує епілепсію. Її вживали у вигляді порошку або настоянок для лікування внутрішніх кровотеч, інсультів і туберкульозу. Деякі вважали, що вона допомагає від меланхолії або навіть відновлює молодість, що робило її популярним засобом серед європейської знаті.
В аптеках порошок мумії продавали поряд з іншими ліками на основі людських тканин, такими як порошок людського черепа (cranium humanum) і дистильований людський жир (axungia hominis).
Чим старішими були останки, тим сильнішими вони вважалися. Але зростання попиту перевищувало кількість справжніх єгипетських мумій, тому торговці почали використовувати більш «свіжі» тіла – аж до того, що викопували повішених злочинців, щоб задовольнити ринок.
Занепад мумії як ліків
Попри популярність, у мумії були критики. Уже в XVI столітті деякі лікарі почали сумніватися у її ефективності та етичності. Швейцарський лікар Парацельс (1493–1541) стверджував, що лікувальну силу мають лише свіжі людські останки, а не стародавнє забальзамоване м’ясо. Інші ж взагалі відкидали таку практику як забобон.
У XVII-XVIII століттях наука почала будуватися на емпіричних доказах, що ще більше похитнуло віру в мумію. Анатомія і патологія доводили, що стародавні тканини не могли мати лікувального ефекту.
Одночасно змінилося і ставлення до людських останків. Розвиток єгиптології та археології зробив мумій історичними артефактами, а не лікарськими засобами. Навіть ті, хто раніше використовував їх у медицині, почали сприймати таку практику як неприйнятну.
Спадщина мумії в медицині
До початку XVIII століття мумія майже повністю зникла з медицини, залишившись у минулому як приклад моторошної сторінки історії лікування. Занепад мумії нагадує нам, як еволюціонує медична наука, відкидаючи колись популярні методи на користь доказової медицини.
І хоча сьогодні лікувальний канібалізм здається нам жахливим, прагнення знайти чудодійні ліки нікуди не зникло. Від терапії стовбуровими клітинами до препаратів для продовження життя – людство й досі шукає спосіб використати саму сутність життя для лікування, тепер із більшою науковою обґрунтованістю. Досвід використання муміфікованих ліків нагадує нам, що межа між наукою і забобонами не завжди така чітка, як нам хотілося б думати.
