Міжнародна команда астрофізиків під керівництвом професора Бі Йі з Юньнаньської обсерваторії (Китайська академія наук) виявила, що мікроспалахи на Сонці формуються не так, як їхні великі аналоги. Дослідження спростовує традиційну модель, за якою всі спалахи виникають через розрив «магнітних канатів». Натомість мікро-спалахи, як з’ясувалося, запускаються переєднанням магнітних полів під малим кутом — процесом, який може бути ключем до розгадки однієї з головних таємниць Сонця: аномального нагріву корони.
Для вивчення мікро-спалахів вчені об’єднали дані інструменту EUI зонда Solar Orbiter та спостережень обсерваторій Solar Dynamics Observatory (SDO) та Atmospheric Imaging Assembly (AIA). Вперше їм вдалося зафіксувати мініатюрні викиди плазми діаметром близько 100 км, які за секунди еволюціонували з точкових структур у кільцеподібні утворення. Ці викиди поширювалися перпендикулярно до зон спалахів, що вказало на аномалії в магнітних полях.
Відкриття пов’язує мікроспалахи з нано-спалахами — гіпотетичними джерелами енергії, які, як передбачається, розігрівають сонячну корону до мільйонів градусів. Вчені виявили самоподібність процесів: механізми, що працюють у нано- та мікро-масштабах, можуть бути універсальними і для великих спалахів. Це означає, що одні й самі фундаментальні закони управляють вивільненням енергії всіх рівнях, від локальних вибухів до масштабних викидів, які впливають космічну погоду.
«Раніше ми думали, що мікро-спалахи — лише зменшена копія великих, але виявилося, це окремий клас явищ, — пояснює професор Бі Йі. — Тепер ми маємо інструменти, щоб зрозуміти, як енергія Сонця передається між різними масштабами».
Дослідження як наближає розгадку таємниці нагріву корони, а й поліпшить прогнозування сонячної активності. Мікро-спалахи, хоч і слабкі, роблять внесок у формування сонячного вітру, здатного порушувати роботу супутників та енергосистем Землі. Крім того, відкриття підтверджує, що закони магнітного переєднання є єдиними для всіх зірок — від лабораторних установок до далеких галактик.
Наступний етап — перевірити, чи зберігається самоподібність у потужніших спалахах. Якщо так, то це дозволить створити єдину модель сонячної активності, спростивши прогнозування її впливу на нашу планету.
