Нещодавня сенсаційна знахідка проливає світло на ранню еволюцію шкіряного покриву в древніх рептилій. Вчені виявили скам’янілість Psittacosaurus — рептилії з перистими структурами на хвості — яка дозволила простежити перехід від лускатої шкіри до пташиної.
Що за відкриття?
Фрагмент скелета Psittacosaurus віком приблизно 130 мільйонів років був переданий до університету Нанджінг у 2021 році. На перший погляд — лише кістки, але під ультрафіолетовим світлом вдалося виявити великі ділянки шкіряних покривів, які світяться яскраво-жовтим кольором і збереглися до мікроскопічного рівня — аж до клітин і пігментів.
Дослідники зафіксували структуру клітин, які нагадують сучасну рептильну шкіру — подібні розміри, форма та межі клітин. Це вже свідчить, що в непір’яних зонах шкіра Psittacosaurus була типовою для рептилій.
«Смугаста» еволюція шкіри
Найцікавіше: відкриття демонструє концепцію зонованого розвитку шкіри. У зонах з пір’ям шкіра швидше нагадувала пташину — м’яку й еластичну, з адаптаціями для крил або терморегуляції. У непір’яних ділянках залишалась жорстка, луската шкіра, як у сучасних рептилій.
“Eволюція пір’я від лускатої шкіри — один із найглибших, але все ще не до кінця зрозумілих кроків в еволюції хребетних”, — говорить професор Марія МакНамара.
Як відбувалось дослідження?
Вчені використовували комбінацію:
- Ультрафіолетового підсвічування, завдяки якому мінерали кремнію (аналог скла) дозволили побачити структуру шкіри;
- Рентгенівських та інфрачервоних методів, що дозволили аналізувати пігментні структури та клітинні межі.
Це стало одним з рідкісних випадків, коли так детально збереглася тканина, що вважається практично неможливим для вертебратів віком понад сотню мільйонів років.
Що це значить для науки?
- Перетин шкіряних типів: ранні динозаври могли мати комбінований покрив — пір’я в одних зонах і луску в інших.
- Поява пташиного типу шкіри стала локальною адаптацією (для пір’я), а не тотальною трансформацією всього покриву.
- Така зонованість дозволяла оберігати тіло від пошкоджень, зневоднення та паразитів, зберігаючи еволюційний потенціал для розвитку пернатості.
Подальші перспективи
Відкриття Psittacosaurus відкриває двері до розуміння, як ранні рептилії експериментували з integument — шкірними структурами. Це допомагає відповісти на ключове питання: чому пера з’явилися саме так, де їх було більше, і як відбувався перехід .
Наступні дослідження з використанням штучного освітлення, ультраструктурного аналізу та, можливо, молекулярного вивчення ДНК зможуть уточнити еволюційний шлях від луски до пера.
Висновок
Ця древня знахідка — один із найяскравіших прикладів того, як наука може «оживити» вікові загадки природи. Psittacosaurus не просто стародавня рептилія — він репрезентує момент, коли еволюція змішала два шкірних типи, гармонійно поєднавши рептильну міцність і потенціал до пернатості.
Тепер ясно: перші кроки у напрямку пір’яної шкіри відбулись не одразу, а через локальні адаптації в тих зонах, де вони справді були потрібні.
