На світанку в глибоких водах біля Північного Малуку, Індонезія, команда технічних дайверів увімкнула камери й несподівано опинилася перед істотою, яку донедавна знали лише за скам’янілостями. Це був целакант — риба з роду Latimeria, нащадок давньої групи лопастеперих, яка існує понад 400 мільйонів років і яку вважали зниклою ще до падіння останніх динозаврів. На глибині 145 метрів дослідники вперше зафіксували живого представника виду Latimeria menadoensis у природному середовищі в Індонезії.
Експедицію очолював підводний дослідник Алексіс Шапюї з проєкту UNSEEN. Йому вдалося зробити перші у світі фотографії індонезійського целаканта у відкритому морі. Відкриття стало логічним продовженням історії, що почалася у 1938 році, коли музейна кураторка Маржорі Кортні-Латімер витягла з рибальських сітей перший живий екземпляр іншого виду — Latimeria chalumnae.
Тоді наукова спільнота була приголомшена: істота, яку вважали вимерлою 70 мільйонів років, виявилася живою. Згодом, у 1997 році, в індонезійському рибному ринку випадково знайшли ще одну особину, але жодному дайверу досі не вдавалося побачити цю рибу у природних глибинах.
Целаканти є справжніми “живими викопними”. Вони досягають двох метрів завдовжки, живуть до ста років, але статевої зрілості набувають лише приблизно у 40 років. Вагітність у самок триває до п’яти років, що робить популяції надзвичайно вразливими навіть до незначних втрат. Нове відкриття підтвердило, що Індонезійський архіпелаг є важливим осередком існування цього виду, і що його ареал може бути ширшим, ніж вважалося раніше.
Дайвери занурювалися з використанням замкнених дихальних систем та спеціальної гелієвої суміші, яка дозволяє уникати кисневої токсичності на великій глибині. Під час занурення вони зафіксували рибу, що повільно ширяла над вулканічним схилом, немов зависла у воді. Протягом п’яти хвилин команда знімала відео, а після тривалого процесу декомпресії, що тривав понад три години, вдалося безпечно повернутися на поверхню. Через два дні вони знову зустріли ту саму особину — підтвердженням стали унікальні плями на тілі, які дозволяють ідентифікувати окремих риб без маркування.
Цей вид мешкає у так званій мезофотичній зоні океану — між 200 і 500 метрами, де світло вже слабке, але ще підтримує життя коралів. Тут температура коливається у межах 20–22°C, що уповільнює метаболізм і дозволяє целакантам зберігати енергію. Їхня здатність зависати у воді без активних рухів хвостом напряму пов’язана з цими умовами.
Однак попри сенсаційність відкриття, загроза для існування целакантів лишається критичною. Міжнародний союз охорони природи відносить африканський вид до категорії “критично загрожений”, а індонезійський — до “вразливих”. Їм загрожує випадковий вилов, глибинна розробка ресурсів, а також забруднення океану. Через повільне відтворення навіть невелике підвищення смертності може стати фатальним.
Шапюї наголошує, що відкриття має стати сигналом до створення захищених зон на глибинних рифах Індонезії, адже саме вони можуть стати останнім притулком для Latimeria menadoensis. Плануються подальші експедиції з використанням дистанційних зразковідбірників, які зможуть збирати ДНК безконтактно, допомагаючи відстежувати генетичну різноманітність і розподіл популяцій.
Це відкриття — не просто наукова сенсація, а нагадування, що навіть у XXI столітті океан приховує істоти з епох, коли на Землі ще не існувало дерев. Кожна зустріч із целакантом — це новий розділ у дослідженні еволюції хребетних і водночас останній шанс врятувати живу легенду від остаточного зникнення.
