Уявіть собі: десь глибоко під нашими ногами, на сотнях та тисячах кілометрів углиб планети, повільно перетікають потоки розпеченої породи. Здається, що ці процеси нескінченно далекі від нашого повсякденного життя, від саван з їхніми слонами та жирафами, від лісів, де колись тинялися наші далекі предки. Але якщо саме ці глибинні течії відіграли ключову роль у тому, як виглядають сучасні континенти і хто їх населяє? Нове дослідження, що об’єднало дані геологів, кліматологів і палеонтологів, малює саме таку картину: гігантський мантійний плюм — висхідний потік гарячої речовини з надр Землі — став одним з головних «сценаристів» грандіозної драми, що розгорнулася 20 мільйонів років тому еволюції життя.
Коли мантія вирішує долю континентів
Історія починається задовго до появи сухопутного мосту приблизно 50-60 мільйонів років тому. У цей час тектонічні процеси призвели до того, що величезний фрагмент земної кори (тектонічна плита) почав поринати в мантію. Цей процес, званий субдукцією, запустив своєрідний геологічний «конвеєр». Плитка, що занурюється, витісняла гарячу речовину мантії, змушуючи її підніматися вгору.
Через десятки мільйонів років, близько 30 мільйонів років тому, це повільне, але невблаганне піднесення розпечених порід сформувало потужний мантійний плюм під регіоном майбутньої Аравії та Східної Африки. Подібно до гігантського міхура, що спливає у в’язкій рідині, цей плюм почав «підпирати» земну кору знизу. Ефект був двояким: по-перше, сама по собі плавучість гарячої і менш щільної мантійної речовини викликала поступове піднесення поверхні — так звану динамічну топографію. По-друге, ця активність збіглася за часом і місцем із зіткненням Африканської та Євразійської тектонічних плит.
Поєднання цих двох чинників — внутрішнього «напору» плюму і зовнішнього тиску плит, що стикаються — призвело до значного і відносно швидкого (в геологічних масштабах) підйому суші на території сучасних Аравійського півострова та Анатолії (Туреччина). До цього моменту Африка та Євразія були розділені великим мілководним океаном Тетіс. Підйом суші буквально «видавив» воду, закривши цей древній морський шлях і розділивши його на два релікти — сучасне Середземне та Аравійське моря. Так, уперше за 75 мільйонів років, виник надійний сухопутний коридор між Африкою та Азією.
Нова карта світу: Пустелі, моря та мусони
Наслідки цієї геологічної події були воістину глобальними і обмежувалися лише зміною географічних контурів. Виникнення потужного Аравійського бар’єру кардинально перекроїло шляхи океанічних течій та атмосферної циркуляції.
Закриття океану Тетіс змінило теплообмін між океанами. Температура води у Середземному і Аравійському морях, що формується, підвищилася. Це, своєю чергою, вплинуло на клімат прилеглих територій. Величезна смуга суші від Північної Африки до Центральної Азії стала значно посушливішою. Дослідники вважають, що саме формування цього сухопутного мосту та пов’язані з ним зміни циркуляції стали останньою краплею, яка остаточно перетворила регіон Сахари на ту велику пустелю, яку ми знаємо сьогодні.
Одночасно із цим змінився і режим опадів в Азії. Підняття суші та зміна температурного градієнта між океаном та сушею посилили азіатські мусони. Південно-Східна Азія почала отримувати значно більше вологи, що вплинуло на її екосистеми та ландшафти. Таким чином, один геологічний процес у глибинах Землі запустив ланцюгову реакцію, яка змінила клімат на величезних територіях.
Коридор еволюції: Вихід з Африки… і повернення?
Але, мабуть, найбільш захоплюючі наслідки пов’язані з біологією. 75 мільйонів років до цієї події Африка була по суті гігантським островом-континентом. Її фауна розвивалася у відносній ізоляції. Поява «Афро-Аравійського мосту» відкрила шлюзи для великої міграції.
Стародавні предки сучасних слонів, жирафів, носорогів, гепардів та багатьох інших груп тварин змогли вільно переміщатися між Африкою та Євразією. Це призвело до змішання фаун, посилення конкуренції та нових еволюційних шляхів. Тварини, які раніше жили тільки в Африці, розселилися по Азії, а азіатські види проникли в Африку. Особливо інтригуючою виглядає історія наших власних предків — приматів. Палеонтологічні дані вказують на складну картину. диверсифікації — саме тут з’явилися предки горили, шимпанзе та людини.
А потім, коли міст остаточно сформувався, сталася зворотна хвиля міграції. Нащадки тих приматів, які колись прийшли з Азії, тепер уже з Африки почали повторно заселяти Азію. Час вирішив усе: якби міст сформувався на мільйон років раніше чи пізніше, еволюційні траєкторії могли б бути зовсім іншими. Хто знає, якою була б історія людства?
Невидимі нитки: Як надра Землі керують життям
Це дослідження — яскравий приклад того, наскільки тісно переплетені процеси, що відбуваються в глибоких надрах планети, з геологією поверхні, кліматом і еволюцією життя. Як влучно зауважив один із авторів дослідження, Торстен Беккер, це «переконливе — і, можливо, трохи провокаційне — узагальнення останніх досягнень». Воно поєднує дані з десятка різних наукових дисциплін, від сейсмології та геодинаміки до палеокліматології та еволюційної антропології, щоб розповісти єдину історію.
Виявляється, щоб зрозуміти, чому слони мешкають і в Африці, і в Азії, або як формувався клімат Сахари, або навіть звідки ведуть свій шлях наші предки, потрібно зазирнути глибоко під землю, туди, де повільно рухаються потоки розпеченої мантії, незримо диригуючи долями континентів і живих континентів. Наша планета — це єдина складна система, де все пов’язане невидимими, але міцними нитками. І розуміння цих зв’язків — ключ до розуміння нашого світу та нашого місця у ньому.
