Коли говорять про динозаврів, усі одразу згадують Тірекса — грізного хижака з величезною пащею, або трицератопса з його рогами та коміром. Але є динозавр, про який говорять менше, хоча він був буквально найбільшою істотою, яка коли-небудь ходила по Землі. Його звали Аргентинотавр. Він не полював, але був величезним. Настільки, що поруч із ним автобус виглядав би як іграшка. Скільки ж він важив? Навіщо йому була така довга шия? І як така істота взагалі могла існувати?
Як виглядав аргентинотавр: біомеханіка титану
Уявіть собі тварину завдовжки з восьмиповерховий будинок, витягнуте вздовж футбольного поля, і вагою, що дорівнює колоні з чотирьох африканських слонів. Аргентинотавр належав до групи зауроподів — травоїдних динозаврів із довгими шиями, хвостами та масивними тілами. Його довжина, за оцінками палеонтологів, сягала 30-35 метрів, а вага від 70 до 100 тонн. Це і зробило його претендентом на звання найважчої наземної тварини за всю історію життя на планеті.
Однак повного скелета аргентинотавра досі не знайдено. Більшість даних — це реконструкції на основі кількох хребців, уламків тазу та кісток кінцівок, знайдених в Аргентині у 1980-х роках. Проте навіть ці фрагменти вражають. Один тільки спинний хребець досягав 1,6 метра заввишки, а довжина стегнової кістки могла перевищувати 2,4 метра.
Цікаво, що кістки аргентинотавра були порожніми всередині, як у птахів. Це знижувало загальну вагу та дозволяло гіганту хоч якось рухатися. Якби він був побудований повністю із щільної кістки, він не зміг би навіть підвестися із землі. Природа винайшла «мега-каркас» із напрочуд ефективною системою полегшення ваги.
Навіщо йому така довга шия
Шия у аргентинотавра була не просто довгою, до десяти метрів, вона буквально визначала його спосіб життя. Для такого гіганта важливим було одне: не витрачати сили даремно. І довга шия давала йому величезну перевагу, можна було діставати листя з дерев та об’їдати чагарники, майже не рухаючись. Уявіть собі будівельний кран: чим довша стріла, тим рідше треба рухати всю махину. Те саме і з цим динозавром.
Але справа не лише у їжі. Вчені сьогодні вважають, що шия у аргентинотавра була не такою гнучкою, як раніше думали. Швидше навпаки — вона була важка, жорстка, з обмеженою рухливістю. Отже, крім годівлі, вона могла виконувати й інші функції. Наприклад, служити противагою для балансу величезного тіла. Або навіть бути елементом «візуального спілкування» з іншими родичами — як те, як сучасні жирафи використовують свої шиї при поєдинках. Можливо, самці влаштовували своєрідні «битви шиями», доводячи, хто тут головний.
Дієта титану: скільки їв аргентинотавр
Аргентинотавр був справжнім гігантом, і щоб підтримувати таку масу, йому доводилося харчуватися дуже грунтовно. За день він міг з’їдати до тонни рослинності. влаштовані так, щоб просто зривати листя. Їжу він заковтував майже цілком, а далі за справу брали шлунок і бактерії. При цьому, всупереч очікуванням, аргентинотавр не був таким вже прожорою. Вся річ у тому, що його організм, швидше за все, працював повільно, як у сучасних великих рептилій. активним. Інакше з такою масою йому довелося б їсти майже без зупинки.
Що занапастило найважчого динозавра
Аргентинотавр не зник раптово. Це було не те вимирання, яке трапилося одного дня після падіння астероїда 66 мільйонів років тому. Він пішов повільно, поступово разом з іншими гігантами свого часу. Зникнення таких титанів, як він, це довга історія, розтягнута на мільйони років. І на це кілька причин. По-перше, погода. До кінця крейдового періоду клімат почав змінюватись. Там, де раніше росли соковиті хвощі та папороті, стало сухіше і холодніше. А отже, їжа почала поступово зникати.
По — друге, почали з’являтися інші тварини — дрібні, швидкі травоїдні, яким вимагалося менше їжі, і які могли переміщатися набагато спритнішими. Дорослого аргентинотавра вони, звичайно, не чіпали, а ось дитинчата — легкий видобуток.
Є ще одна важлива деталь – яйця. Аргентинотаври, як і інші зауроподи, не народжували живих малюків, а відкладали кладки. Це робило потомство вразливим. Уявіть: із сотні яєць виживає максимум пара дитинчат. За стабільної екосистеми це спрацьовувало. Але у світі, де все змінюється: клімат, рослини, вороги така стратегія перестала працювати. І це, можливо, стало останнім ударом по найважчих істотах, що будь-коли жили на суші.
Аргентинотавр досі залишається загадкою. Його розміри, вага, будова шиї все це викликає суперечки. Але зрозуміло одне: це був справжній гігант, приклад того, на що здатна еволюція без обмежень. І все ж таки навіть таким титанам не завжди щастить. Розмір – не завжди сила. Іноді він стає слабким місцем. Можливо, ми дізнаємося про нього більше. А поки що аргентинотавр залишається тінню давнини — тим, хто колись ходив землею так, що вона тремтіла під ногами.
