Археологи та антропологи зробили сенсаційне відкриття, яке змінює уявлення про систему збереження даних у давній імперії інків. Виявилося, що кіпу — складні записи з вузликів на шнурах — могли створювати не лише високопоставлені чиновники, як вважалося раніше, а й звичайні мешканці. Це означає, що «писемність кіпу» могла бути набагато доступнішою, ніж традиційно припускали історики.
Кіпу, які інки використовували для обліку економічних, релігійних і демографічних даних, вважали монополією спеціально підготовлених майстрів — кіпу камайок. За переказами іспанських хроністів, ці люди користувалися особливим статусом, мали привілейоване життя і поєднували ролі автора та писаря в одній особі. Їхня робота полягала не лише у створенні вузлів, а й у наданні кіпу своєрідної «життєвої енергії».
Однак нові дані свідчать: майстри залишали на кіпу «підпис» — власне волосся, що мало сакральне значення у світогляді інків. Волосся вважалося носієм сутності людини, її ідентичності навіть після фізичного відокремлення від тіла. Відомо, що пасма імператора берегли ще за життя, а після його смерті з них створювали символічне зображення правителя для поклоніння.
Дослідницька група виявила приклади використання людського волосся у кіпу в андійському селищі Хукул, де зберігається понад 90 спадкових вузликових записів. Там волосся на головному шнурі позначало особу, яка створила або відповідала за конкретний набір даних. Аналогічні знахідки є і в інших громадах: наприклад, у селищі Коллата до кіпу прив’язували частини особистих речей лідера, підтверджуючи його авторство.
Найвражаючішим прикладом стала знахідка кіпу під номером KH0631, головний шнур якого повністю сплетено з людського волосся однієї людини. Його довжина становить понад метр, що відповідає приблизно восьми рокам росту волосся. Таким чином, кіпу не лише зберігав інформацію, але й буквально був «частиною» свого творця.
Аналіз ізотопів вуглецю, азоту й сірки у волоссі дозволив дізнатися про дієту цієї людини. Виявлені маркери споживання кукурудзи, м’яса й морських продуктів дали змогу оцінити соціальний статус автора. Відомо, що харчування простолюду та еліти в імперії інків суттєво відрізнялося, тож подібні дослідження допомагають не лише відновити технології створення кіпу, а й зрозуміти суспільні відносини того часу.
Таким чином, нове відкриття підкреслює, що кіпу були не просто бухгалтерськими зошитами минулого, а унікальними артефактами, які поєднували дані, ідентичність та духовність. Можливо, ця система була набагато більш демократичною та поширеною, ніж ми звикли думати.
Дослідження ізотопів у кіпу KH0631 дало несподіваний результат. Якщо раніше вважалося, що лише представники еліти могли бути авторами вузликових записів, то аналіз волосся, з якого зроблено головний шнур цього артефакту, показав іншу картину. Виявилося, що ця людина мала типовий раціон простолюду: основу харчування складали бульби на зразок картоплі, зелень і псевдозернові культури на кшталт кіноа, тоді як м’яса та кукурудзяних страв у його меню було вкрай мало.
Додатково аналіз сірчаних ізотопів вказав на відсутність значної частки морських продуктів у раціоні. Це дозволяє припустити, що власник волосся жив не на узбережжі, а у високогір’ї Анд. Точніший результат дали ізотопи кисню та водню: людина мешкала на висоті приблизно 2600–2800 метрів над рівнем моря, ймовірно на території сучасного південного Перу або північного Чилі.
Це відкриття стало першим випадком, коли ізотопний аналіз було застосовано до волокон кіпу. Завдяки «підпису» з людського волосся вдалося відновити не лише соціальний статус, а й місце проживання людини, яка створила KH0631.
Таким чином, переконання, що кіпу виготовляли лише високопоставлені чиновники, більше не виглядає беззаперечним. Нові дані доводять: вміння «читати і писати» за допомогою вузликових шнурів могли мати й прості мешканці імперії інків. Це означає, що система кіпу, яку ми часто уявляємо як інструмент влади та еліти, насправді могла бути значно ширше поширеною, відкриваючи шлях до глибшого розуміння повсякденного життя давніх андських спільнот.
