Без пом’якшення квот на сталь немає сенсу відновлювати роботу металургійних заводів в Україні
Українська металургія опинилася на межі повної зупинки. Для відновлення заводів недостатньо лише покращення безпекової ситуації – критичним залишається доступ до ринку ЄС
Про це повідомляє РБК-Україна із посиланням на заяву головного аналітика GMK Center Андрія Тарасенка.
За його словами, у вересні в країні виробили лише 130 тис. тонн сталі — на 79% менше, ніж роком раніше, а в жовтні випуск може наблизитися до нуля.
Європейський ринок протягом останніх років фактично став для українських металургів основним. До липня 2026 року на нього припадало до 50% обсягів виробництва. Але квоти ЄС на імпорт сталі та механізм екомита CBAM суттєво погіршили умови роботи українських заводів. У липні виробництво сталі в Україні скоротилося на 35% порівняно з попереднім місяцем. Тоді морська блокада ще не проявилася повною мірою, тому одним із головних факторів падіння стали саме нові торговельні обмеження. Як уточнює експерт, частину металургійних потужностей було б зупинено з економічних причин і без російських обстрілів. Зараз, після системних російських атак, відновлення роботи підприємств залежить не лише від деескалації та безпечних умов, а й від пом’якшення квот ЄС на українську сталь та умов CBAM.
І особливо важливим це є для інвесторів і кредиторів: вони не вкладатимуть кошти у ремонт і перезапуск доменних або електродугових печей, якщо не матимуть розуміння, куди підприємства продаватимуть продукцію протягом наступних 12–24 місяців, каже Тарасенко. "Пом’якшення обмежень ЄС стало б сигналом, що українська металургія має майбутнє", – наголосив він. Внутрішній ринок самостійно проблему не вирішить: за перше півріччя 2026 року українські заводи поставили на нього лише 1,1 млн тонн металопродукції. За номінальної сталеплавильної потужності близько 8 млн тонн це дозволяє забезпечити приблизно 25% завантаження.
Для великих інтегрованих металургійних підприємств цього недостатньо: доменні печі, коксохімічні батареї та конвертери мають технологічний мінімум завантаження, нижче якого різко зростає собівартість продукції, пояснив експерт. "Окремою проблемою є неритмічний попит усередині країни, який останніми роками значною мірою залежить від державних проєктів. Тому до початку масштабної післявоєнної відбудови заводам потрібно зберегти можливість працювати на експортних ринках", – каже він. Водночас, тривалий простій створює ще два ризики: зростання витрат на відновлення та втрату персоналу. Якщо працівники підуть із галузі, повернути тисячі кваліфікованих фахівців у майбутньому буде складно. Та втрата експортної виручки: у 2025 році експорт чавуну та сталі приніс Україні 3,7 млрд доларів, які можуть бути втрачені. "Не варто розділяти інтереси української та європейської металургії. У нас є загальні ланцюжки створення вартості та спільні проблеми: імпорт, високі ціни енергії, потреба в декарбонізації. Україна потребує особливого підходу, як це й зафіксовано у регуляції: як країна-кандидат на членство і як країна, яка зазнає збитків від війни. Економічні умови для роботи промисловості в Україні та інших країнах неможливо порівняти", – резюмував Тарасенко.
Він додав, що недоцільно застосовувати ті самі підходи для країни, в якій люди, заводи й інфраструктура живуть щодня під обстрілами, і для всіх інших країн.
Як відомо, представники металургійної галузі вже неодноразово закликали уряд провести перемовини з Брюсселем та домогтися скасування вуглецевого податку, а також збільшити квоти на імпорт сталі та металопродукції й усунути торгові обмеження.
