Аналіз близько 700 звуків, що видаються дикими Бонобо (Pan paniscus), показав, що вони вміють «збирати» нові смислові повідомлення з окремих звуків, подібно до того, як люди складають слова в речення. Досі вважалося, що багато тварин просто підсумовують значення звуків: деякі птахи та мавпи, наприклад, додають окремий «сигнал небезпеки» до «сигналу локації». У диких бонобо, проте, все було складніше.
Щоб класифікувати значення всіх звуків, що видаються цими тваринами, міжнародна дослідницька група під керівництвом Меліси Берте (Mélissa Berthet) із Цюріхського університету (Швейцарія) спостерігала за дикими бонобоми в заповіднику Коколопорі в Демократичній Республіці Конго. За підсумками вчені записали понад 700 вокалізацій та їх комбінацій, а також зібрали відомості про поведінку тварин та особливості навколишнього середовища. Загалом дослідники врахували понад 300 параметрів.
Потім, зіставивши кожен тип вокалізації та кожну комбінацію з відповідним «набором» ситуацій і реакцій за допомогою багатовимірного комплексного аналізу, автори нової наукової роботи розробили своєрідну «семантичну карту» — графічну форму категоризованої інформації, де близьке розташування звукових сигналів означало схожість.
Дослідники також виявили сім основних типів вокалізацій, які об’єднувалися в чотири композиційні структури, тобто їхнє загальне значення залежало від значення їх частин, як і в людській мові. Нагадаємо, в лінгвістиці термін «композиційність» визначає здатність складати з окремих елементів нові, більші значущі конструкції.
Зокрема, одна зі структур виявилася тривіальною (просте додавання смислів), а три інші — нетривіальними (коли сенс одного звуку змінював зміст іншого). Оскільки нетривіальну композиційність досі вважали унікальним надбанням Homo sapiens, автори дослідження, опублікованого в журналі Science, припустили, що здатність «збирати» сенси у складніші структури виникла у спільного предка бонобо та людини багато мільйонів років тому.
Метод, розроблений Берте та колегами, теоретично можна застосувати для подібного «семантичного» аналізу щодо жестів, міміки чи інших компонентів комунікації у диких бонобо. Відкриття також прокладає шлях до подальших досліджень, які допоможуть дізнатися, чи мають інші примати або навіть деякі птахи та ссавці подібною здатністю.
