Карибські острови… У нашій уяві це, найімовірніше, райські пляжі, бірюзова вода і, можливо, дрібні ящірки, що метушаться під ногами. Великі наземні хижаки? Якось не дуже пасує до образу острівної фауни, яка часто йде шляхом мініатюризації. Але нещодавні палеонтологічні знахідки в Домініканській Республіці, Пуерто-Рико та на Кубі змушують нас переглянути ці усталені уявлення. Виявляється, мільйони років тому цими землями блукали грізні, схожі на крокодилів, але наземні монстри — себециди.
Хто ж такі ці себециди? Давайте знайомитись!
Уявіть собі не звичного нам напівводного крокодила, а радше його сухопутного родича, складеного як гончак. Себециди — це вимерла група крокодиломорфів з підряду Notosuchia, які процвітали в Південній Америці після того, як зникли динозаври, близько 66 мільйонів років тому. На відміну від сучасних крокодилів, більшість себецид були повністю наземними.
Це були активні хижаки: довгі, пристосовані до бігу кінцівки, потужні щелепи з характерними зазубреними (зифодонтними) зубами, ідеальними для розривання м’яса. Деякі види сягали вражаючих 6 метрів завдовжки! Фактично, вони зайняли екологічну нішу великих хижих динозаврів, ставши домінуючими наземними хижаками Південної Америки на мільйони років. Їхня шкіра, як і в сучасних крокодилів, часто була укріплена кістковими пластинами — остеодермами, що створювали природну броню.
Карибська загадка: зуби, хребці й перевернуті уявлення
Довгий час палеонтологи вважали, що ареал себецид обмежувався Південною Америкою і що вони вимерли приблизно 11 мільйонів років тому. Яким же було здивування вчених, коли на Кубі, а згодом і в Пуерто-Рико почали знаходити окремі зуби хижаків, датовані 18 і навіть 29 мільйонами років! Зуби явно належали великому хижакові, але без інших кісток ідентифікувати тварину було важко. Питання залишалося відкритим.
Прорив стався у 2023 році в Домініканській Республіці. Дослідницька група під керівництвом Ласаро Віньоли Лопеса (тоді аспіранта Університету Флориди) знайшла не просто черговий зуб, а зуб разом із двома хребцями. Цього виявилось достатньо, щоб із впевненістю сказати: перед нами рештки себецида!
І тут починається найцікавіше. Вік домініканських знахідок свідчить про те, що себециди жили на Карибах щонайменше на 5 мільйонів років довше, ніж їхні родичі на материку. Виходить, Карибські острови стали для них останнім притулком, своєрідним «загубленим світом».
Як вони туди потрапили? Вітаємо, GAARlandia!
Але як сухопутні хижаки, навіть якщо могли трохи плавати, подолали сотні кілометрів відкритого моря, що відділяли острови від Південної Америки? Це одне з ключових питань. Знахідка себецидів на Карибах — вагомий аргумент на користь гіпотези GAARlandia (суходільного мосту Greater Antilles + Aves Ridge).
Ця теорія передбачає, що в минулому, приблизно 35–33 мільйони років тому, через тектонічні процеси та падіння рівня моря міг існувати тимчасовий суходільний міст або ланцюг тісно розташованих островів, що з’єднував Південну Америку з Великими Антильськими островами. Саме цим «коридором» багато південноамериканських тварин, зокрема, ймовірно, і себециди, змогли мігрувати на Кариби. Пізніше цей міст зник, залишивши популяції ізольованими.
Острови як «музеї біорізноманіття»
Історія карибських себецидів — яскравий приклад того, як острови можуть виступати «музеями біорізноманіття». Ізольовані від материкових екосистем, з іншими умовами та конкуренцією, острівні популяції можуть зберігатися значно довше за своїх континентальних родичів, переживаючи події, що спричиняли вимирання на «великій землі».
Наявність такого великого хижака повністю змінює наше уявлення про давні екосистеми Карибського басейну. Сьогодні там немає порівнянних за розмірами наземних хижаків. Цю нішу займають дрібніші ендеміки: птахи, змії, місцеві крокодили. Як висловився Джонатан Блох з Музею природної історії Флориди, дивлячись на сучасну фауну, передбачити існування тут гігантських себецидів було б неможливо.
Ренесанс карибської палеонтології
Це відкриття стало можливим завдяки зміні підходів у карибській палеонтології. Раніше основна увага приділялась печерам і «блакитним діркам» — підводним печерам. Вони добре зберігають рештки, але здебільшого пізніших епох. Щоб знайти свідчення глибокої давнини, потрібні інші методи.
Як з’ясувалося, ключ до знахідок себецидів лежав буквально на поверхні — у відкритих ділянках порід, які з’являються під час будівництва доріг. Такі ділянки недовговічні через тропічний клімат, ерозію і буйне зростання рослин. Успіх залежить від оперативності та вдачі — опинитися в потрібному місці в потрібний час. Саме так аспірант Елсон Кор виявив місце знахідок у Домінікані під час своїх досліджень.
Ця та інші нещодавні знахідки (рештки морських рептилій мозазаврів, давніх лінивців, дослідження вимирання гризунів після приходу людини) свідчать про справжній «ренесанс» палеонтологічних досліджень у Карибському регіоні. Вчені сповнені ентузіазму, і, як каже Ласаро Віньола Лопес, знахідка себецида — це, ймовірно, лише «верхівка айсберга».
Що далі?
Відкриття себецидів, які вижили на Карибах, породжує нові запитання. Як довго вони там існували? Як взаємодіяли з іншою острівною фауною? Що стало причиною їх остаточного зникнення? Відповіді на ці запитання допоможуть нам краще зрозуміти складні процеси еволюції, вимирання та формування унікальних острівних екосистем. Карибський басейн, який довгий час вважався палеонтологічною «тихою гаванню», обіцяє ще багато дивовижних відкриттів з глибин минулого.