• 104 •
Президент Росії Володимир Путін їхав на фронтові зйомки в підмосковне село Алабіно на власному секретному бронепоїзді за мільярд рублів. На даху вагона гримотіла зенітна установка "Панцир-С1", в аквадискотеці кімнати відпочинку танцював лезгинку Кадиров, Пригожин в кутку нанизував на жердину для стриптизу шматки м'яса, Лавров читав Путіну вголос уривки з нової фантастичної книги Захара Прілепіна "Вова Путтер і Дари Волан-де-Байдена", створену на основі паралельно-імпортного переказу другосортного романа однієї англійської дурепи.
Про це у своєму новому фейлетоні пише журналіст, визнаний майстер сатири Василь Рибніков, інформує UAINFO.org.
– "…Вова Путтер вихопив з кишені туєсок волхвів землі Руської, зроблений з берези і інтимної вовни бурого ведмедя, і, направивши в Зелендеморда, закричав: "Вялікійпобедус!"- читав Лавров, захлинаючись від хвилювання. – Зелендеморд скрикнув, масонська ермолка злетіла з його голови, і стало ясно, що з боку потилиці у нього є друге обличчя. Це було обличчя Волан-де-Байдена. "Вова Путтер! – прошипів Волан-де-Байден. – Зараз я відкручу тобі соски, знімай же швидше штани і прийми мій дар!".
– А ось це вже навряд чи, піндос смердючий! – азартно захихикав Путін, потираючи руки. – Ну ж, читай швидше далі! Росія, вперед!
– Хвилиночку, – зніяковіло сказав Лавров, відклав книгу, дістав з надр пір'яної пов'язки на стегнах шкіряну дудку і швидко заграв на ній мелодію Майка Олдфілда з фільму "Той, що виганяє диявола", завантажену з торрентів за програмою паралельного імпорту. Почувши музику, змія, що обвивала його голу ногу, заспокоїлася, позіхнула і заснула у нього на коліні. Лавров витер з чола холодний піт.
Так вийшло, що глава МЗС вскочив у останній вагон бронепоїзда відразу після довгої дипломатичної поїздки по країнах Африки, не встигнувши переодягнутися, тому хизувався в пір'ї і змії, подарованої вождем шановного племені в ході підписання договору про спільне використання космосу в мирних цілях. Змія була отруйна, і Лавров її боявся.
– Е, вистачить уже, дон, дудка свій дудіти, дон, – невдоволено пробурчав Кадиров, вилазячи з аквадискотеки. – З думки збиваєш, дон.
Чеченбаші обтрусив з себе воду і, закутавшись в хутряну шубу, запозичену у вдови солдата ДНР відразу після зйомок подячного ролика, сів ближче до Пригожина.
– Авца? – діловито запитав він, обережно понюхавши один зі шматків м'яса на стриптизерській жердині.
– Чілавек, – сказав Пригожин.
– "Відкрутивши Вові Путтеру його незаймані соски, – розгублено читав Лавров,-Волан-де-Байден, не звертаючи уваги на крики підлітка, грубо зірвав з нього штани і ввів в його таємну кімнату свій…"Ні, ну це нісенітниця якась, вибачте, але я таке читати не буду! Знову Захар забухав, схоже.
– Треба цю книжку заборонити, поки чувак за дискредитацію Збройних сил РФ не сів, – розважливо сказав Шойгу.
– Херня, я його з в'язниці в "Вагнер" заберу, – сказав Пригожин, обережно роздуваючи вугілля під жердиною. У вагоні запахло смаженої людятиною. Путін ковтнув слину.
– А книгу я можу переписати, – запропонував Медведєв, випиваючи пляшку горілки. – Ось послухайте. "Ах ти бородата фотомодель у смердючій футболці! – закричав Вова Путтер, випльовуючи огидні дари Волан-де-Байдена. – Скінчилося твоє шапіто, русофоб ти махровий, інтелектуальний пігмей з відкритим від жадання ротом!". Вихопивши з косоворотки сакральну гойду, Вова Путтер змахнув нею і закричав: "Алкоголізм кедавра!". У той же час пожежа ядерної війни…" Буееее!
Медведєв перервав декламацію і, закриваючи руками рот, втік в туалет.
– Образно пише Дмитро, широкими мазками, – зауважив Путін, зі співчуттям дивлячись на двері сортиру. – Але боляче вже через себе все пропускає. Думаю, рано йому ще книги складати, занадто вразливий.
– Давай, начальник, краще я, дон, напишу, дон! – зголосився Кадиров. – Я, дон, невпічатлітельний савсем, хоча, дон, нємножко і рамантік.
– О, романтик, – неприязно хмикнув Шойгу. – Дай вгадаю ,"Вова Путтер і філософська авца", так?
– Звідки ти дізнався, дон? – почервонівши, запитав Кадиров.
– Я все знаю, – сказав Шойгу. – У тому числі і те, що ЦРУ закинуло на територію РФ 11 головорізів, яких воно тренувало на своїй базі на Закарпатті для здійснення терактів і замаху на вище керівництво Росії. Потрібно дотримуватися крайньої обережності.
– Мені говорили, що цей бронепоїзд неможливо відстежити, – сказав Путін, намагаючись видавити з себе хоробру посмішку. – Адже правда?
– Звичайно, – заспокоїв його Шойгу. – Ще б пак. Тут задіяні всі новітні російські технології, аналогів немає, система "Абузюба", лазерний "Бабабуй"… Цей поїзд неприступний.
– Напевно, ви всі знаєте, що я, дон, пишу, дон, вірші, дон, – скориставшись запанувалою у вагоні побожною паузою, сказав Кадиров. – Якраз зараз у мене народився замечательний, дон, експромтик. Ось послухайте. Дон, дон, ділідон, журналіст Гордон гон… гону…
– Дон, – підказав Шойгу.
– Дон! Точно! – зрадів Кадиров. – Або ось ще я песня написав…
У двері робочого кабінету раптово постукали, і увійшов журналіст Соловйов, що тягнув за собою істоту моторошного вигляду – напівголого хлопчину в хутрі і вуалі з нафарбованими губами і довгими чорними кігтями.
– Що це ще за гермафродит? – грубо поцікавився Пригожин.
– Це мій син Данило, в отроцтві Онуфрій, – пояснив Соловйов, граючи жовнаками. – Якась мерзота розпускає чутки, ніби він у мене живе в Англії і тусується з проклятими содомітами. Насправді він глибоко побожний хлопець і живе в Москві, шанує Володимира Володимировича Путіна і спецоперацію. Правда, Данило?
– Справжня правда, отче мій Сергіє, отче Серафиме, – смиренно сказав Данило, потайки показуючи Медведєву стегно. – Ісполать ізволь похабічанье іродово утихомиряхом єсмь, засим ревно христомолелехом улюлюхося ізбавіхом, Владім Владімичу помолимося!
– Помолимося! – луною відгукнулися всі і почали молитися.
– Складно чешеш, – визнав Пригожин по закінченню молитви, все ще недовірливо дивлячись на отрока, – і все ж здається мені, що ти півник засланий. А у мене з півниками розмова коротка.
З цими словами начальник "Вагнера" відірвав від жердини шматок людятини і багатозначно засунув його собі в рот. Путін знову ковтнув слину.
– Засовестилися б ви, батюшка, гріховність зело сатанинську на раба Божого зводихом, – з докором сказав Данило. – Поелику тепер три дні у церкві молитися стану якоже скверну змити аки заспокоєння сермяжно скрепу омофором вилежете.
Соловйов окинув присутніх гордим поглядом.
– Так ось, дон, травня пісня слухайте, – встряв Кадиров і тужливо заспівав: – "Володимир Путін приїхав на фронт зі своєю пажилою Шойгою. Дон, дон, дон, дон, дон, дон, дон, цей поїзд в агнеї…".
– Типун тобі на язик! – пирхнув Путін. – Накаркаеш ще…
В ту ж мить бронепоїзд врізався в лежаче на полотні дерево і став гальмувати. Всі пасажири попадали на підлогу. Змія, яка прокинулася від різкого поштовху, розлютилася і вкусила Лаврова під пов'язку на стегнах.
– Ааа! – закричав Лавров. – Товариші, мені треба терміново відсмоктати отруту! Хтось може?
Всі мовчки відвернулися і стали дивитися в підлогу.
– Ну, я можу, – нерішуче запропонував син Соловйова.
– Я так і знав! – вигукнув Пригожин, дістав з-під полиці кувалду і вміло розкроїв нею череп брудного отрока. – Як же безглуздо попалився півник, скажи, татко?
– Я йому не татусь, – ковтнувши клубок у горлі, сказав Соловйов. – Батько за сина не відповідає. Не сталінські часи на дворі.
– Ще б пак, – кивнув Путін.
– Гаразд, – розчаровано сказав Пригожин, ховаючи кувалду назад під полку.
Вагонні двері злетіли з петель від страшного удару, і в робочий кабінет президента Росії ввалилися 11 осіб у формі українського футбольного клубу "Минай".
– Закарпатські найманці! – в жаху крикнув Шойгу і кинувся було у вікно, але по дорозі отримав ногою в кадик і помер.
– Як погодка в Москві? – поцікавився один з футболістів.
– Жлоби прокляті, я вас ненавиджу, я б вас розстріляв! – скрикнув Путін.
Потім все було як в тумані.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
Василь РИБНІКОВ
Повідомити про помилку – Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter 
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
