• 991 •
Є речі, які не залежать від того, чи відбуваються якісь резонансні події на фронті нашої війни за існування. Але наслідки ракетного удару по Дніпру та жорстокі бої в Соледарі приводять до концетрації й загострення уваги. І зосередити її потрібно на важливих речах.
"Мистецтво війни" говорить нам, що треба добре знати і ворога й себе. Отож ми мусимо знати свій сьогоднішній стан і те, з ким маємо справу тут і зараз. Враховувати ретроспективу, що дає відповіді на багато питань. Розуміння цього впливає на те, яким буде майбутнє.
Таку думку на власній сторінці у Facebook висловив полытичний аналытик Олександр Солонько, інформує UAINFO.org.
Ми маємо зафіксувати кілька (насправді набагато більше) речей. В першу чергу це те, що не варто забуватися в своїй оцінці ворога. Не можна його недооцінювати. Недооцінювати бажання росіян воювати і їх характер. Насправді кровожерливий і підлий.
Серед людей, з якими я служив, у квітні було декілька впевнених у тому, що відступ росіян з-під Києва, Чернігова і Сум – це початок стрімкого кінця. Дуже наївно. Свідчить як раз про те, що люди не знають з ким мають справу. І одним з елементів цієї раціональності – є усвідомлення реалій.
Експансія – основа московської державності. Сенс її існування, спресований щільним пластом протягом сотень років. Пласт цей складається з крові та кісток. Величезна частка їх – українські. Іронія в тому, що українці у вигляді могилянців значною мірою придумали ту інтерпретацію історії росії, за яку московити нас тепер вбивають. Бо саме наше існування – це спростування їх версії метаісторії. Інструмент цієї експансії – насильство. Двигун її – це величезні ресурси.
Так було завжди. Війна в них у крові, якої вони бажають постійно. Кількість воєн та їх характер за всю історію – тому підтвердження. Більше того, бажання подавити чужу волю, обурення з приводу того, що жертва агресії пручається – це сильна мотивація для них.
Виходить замкнуте коло. Якщо ви підкоряєтесь їх волі, йдете на поступки і так далі, вони тиснуть далі і вимагають більшого. Коли чините спротив, отримаєте ще більший тиск, породжений, зокрема, безкарністю за попередні зазіхання. Але вибір у вас невеликий. Кінець буде однаковий.
Просто якщо не чинити спротив – вас точно чекає підкорення і дуже ймовірне знищення. А якщо чините – хоча б є шанси. Вони відповзають або домовляються лише у відповідь на достатню силу спротиву. Це великою мірою наша істоіря. Але щодо України ставки для росіян вищі. Захмарні.
Щоб ні в кого не було сумнівів, що воювати вони будуть скільки зможуть чи скільки доведеться. В тому числі, є ті, що роблять це за власним великим бажанням. Бо «як це так, хохли зі стійла вийшли, ще й наших хлопців з гуманітарними ракетами і гуманітарними танками повбивали!».
Тому вони вкинуть в горнило цієї війни стільки людей, скільки взагалі зможуть. І навіть якщо всі загинуть, а лишиться один, але вони зітруть нас, так і буде. Так і буде робитися. Як не зараз, так потім. Знов і знов. Поки тут не лишиться жодного українця.
Такий і нас ворог. Непоступливий і більш гнучкий, ніж дехто вважає та продовжує себе цим обманювати. Вони вміють перелаштовуватися і перегруповуватися, щоб вдарити з новою силою. Це не означає, що треба скласти зброю, їхати в Польщу чи Канаду. Просто треба усвідомити хто наш ворог, який він, щоб визначити дефініцію поразки, яку ми маємо йому завдати.
Для того, щоб цій силі протистояти, треба самим бути відповідною силою. З цього витікає необхідність нам перелаштовуватися на марші й ставати ефективнішими.
Одна зі стратегічних цілей путіна і глибинного росіянина, якого він репрезентує – це знелюднення України. Якщо вони не можуть одразу захопити землю, то можна спочатку вижити звідси людей, які вважають себе українцями. Це довга стратегія, але і втілюється вона довго. Це одна з причин, чому нам треба більшу частину проблем цього протистояння вирішувати вже якнайшвидше. Усі ці удари по електростанціях, лікарнях, житлових будинках, школах тощо, це не як раз про знелюднення. Вони роблять усе, щоб жити тут стало нестерпно.
Отже, якщо вони не можуть всіх убити, то намагаються нас вижити з нашої країни. Попри санкції, допомогу, яку нам надають. Не варто також недооцінювати їх впертість в цьому плані. Попри очевидну шкоду для себе, вони вчепилися в нас і не відпустять поки ми їх не розгромимо.
Вроджена і культивована сотні років жорсткість нікуди не поділася. Безкарність за найбільші злочини значно розширює межі дозволеного. Процес на тій стадії, коли відкласти вирішення нагальних питань для нашої перемоги «на завтра», означає, що в нас не буде «завтра».
І одним з цих питань є робота з якісним задіянням людського потенціалу. В тому числі, у ЗСУ. Це критично важливо, бо його нераціональне використання краде у нас ресурс. І якщо ми будемо витрачати його бездумно, то в кількісному плані росіяни нас просто задушать.
Історія з очікуванням, коли у окупантів закінчаться ракети, спонукає бути обережним з математикою і підходами до підрахунку ресурсів. Але загальну канву можна вималювати.
Росіяни задіяли для вторгнення за різними даними мінімум 180 тисяч військових. Коли виникла необхідність, мобілізували ще. Самі окупанти говорять про 300 тисяч мобілізованих. Із них від 30-40 до 80 тисяч уже відправили на фронт. Чи входять в цю статистику примусово мобілізовані на окупованих територіях – не знаю. І чи входять туди зеки з "Вагнера" – теж. ГУР повідомляє про плани мобілізувати ще 500 тисяч. путін говорить про резерв у 150 тисяч чоловік (в наявності вже). Очевидно їх готують до війни і вони будуть готові краще, ніж ті, кого одразу кинули в бій. Вони так чи інакше засвоюють уроки цієї війни, в тому числі, на рівні методології.
Якщо ми змогли поставити "під рушницю" 700 тисяч чоловік, то що заважає зробити це путіну? Нічого. Ресурсів у нього незрівнянно більше. Як і жага крові.
Можна скільки завгодно кепкувати з того, як нас збираються закидати м'ясом на старих танках. Але теперішня фаза війни – це крім ракетних хвиль і модних безпілотників, це ще й олдскульна піхотна м'ясорубка. І на фоні маячить перспектива отримати необхідність знищити ще три чверті мільйона окупантів для перемоги у цій фазі нашого протистояння з ними. Для цього треба бути ефективним.
Коли ти отримав якісну зброю, є значення хто і як вбивати нею ворогів. Бо отримати – це не все. Треба ефективно використовувати. Треба ефективно використовувати людей. Тих, хто проявляє здібності, задіювати на відповідних цим здібностям напрямках. Розподіляти їх відповідно.
Це стосується всіх життєво важливих сфер. Люди – це те, що коштує найбільше як в плані моралі та етики, так і в плані ефективності й вартості нашої оборони. Сюди приженуть ще сотні тисяч росіян. Ми маємо бути достатньо ефективні щоб зупинити цю навалу. Попереду ще багато крові.
Треба відходити від комунікації в стилі "хі-хі ха-ха зеки воюють, танки старі". Про це я писав у треді про свій Бахмутський вояж. Це працювало на етапі повної невизначеності й шоку на початку вторгнення.
Сьогодні ми вже знаємо, на що здатні. Ми усвідомлюємо свою мету. І тепер важливо тверезо цінувати ситуацію. Нема абстрактних ЗСУ, які все зроблять, а хтось буде спостерігати за цим як за гладіаторськими боями. Суспільство має повністю усвідомлювати обсяг задач, які перед нами стоять.
Росіяни перед вторгненням обманули самі себе. Не варто повторювати їх помилку і робити те саме.
Олександр СОЛОНЬКО
Повідомити про помилку – Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter 
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
