• 567 •
Питання, де правильно наголошувати в імені міста Бахмут, може здатися "не на часі", коли за нього йдуть важкі бої. Власне через них ім'я міста і стало щодня звучати на телебаченні. Але замість звичного БАхмут, з наголосом на першому складі, люди в телеефірі стали нав'язливо і підкреслено вимовляти ріжуче вухо БахмУт з наголосом на останній склад і московський лад.
Про це на власній сторінці у Facebook пише український історик і блогер Сергій Климовський, інформує UAINFO.org.
Саме так із наголосом на останній склад вимовляв ім'я міста Гостомель російський десантник, який заблукав на Київщині на рубежі лютого-березня. Він дзвонив командуванню і скаржився, що їхній підрозділ по-справжньому заблукав, і на питання, де знаходяться, натужно прочитав з дорожнього покажчика: "У ГостомЕлі". Прочитав у звичній для жителів "Залісся" манері, наголошуючи на останній склад, подібно до того, як вони вимовляють – МосквА, і говорять про себе "псковскИе", а не "пскОвские". Така вимова властива глибинці "ЗаліссЯ", де не зазнали впливу української вимови та літературної російської мови, яка у ряді випадків перейняла її.
Заблукавший окупант був у відчаї і ретельно вимовляв вперше побачену ним назву міста за складами в надії, що начальство знайде на карті його і цей ГостомЕль. Не знаменитий "поребрик", але з тієї ж серії. Так само московити легко впізнають не місцевих в українцях, які говорять чистою літературною російською мовою.
Зараз БахмУт з наголосом на останньому складі ріже слух так само, як різануло тоді ГостомЕль. У традиціях української вимови наголошувати в назві наших міст на перший, а не на останній склад, навіть при використанні російської мови. Тому БАхмут і БАхмач, а не БахмУт та БахмАч, і БУхалівка, а не БухалІвка, як жартував Андрій Данилко в образі провідниці поїзда Вєрки Сердючки. Можна вимовити імена українських міст на московський лад із наголосом на останньому складі та подивитися, що з цього вийде.
Незважаючи на таку очевидність, є спроба "науково" обґрунтувати вимову Бахмут із наголосом на останній склад. Для цього використовують три аргументи.
Перший, посилання на радянські енциклопедії, видані російською мовою. Другий, той факт, що річку, що протікає через місто, називають БахмУткою, і нібито на цій підставі і в імені міста треба ставити наголос на букві "у". Третій, місцеві жителі вимовляють його так, а їм видніше.
Російськомовні радянські енциклопедії нам однозначно не указ, оскільки їхні автори жили в Москві і ставили наголос в незрозумілій їм українській назві в близькій їм манері вимови. До речі, що означає слово Бахмут, що дав назву річці та місту, невідомо.
Набагато авторитетніший "Каталог річок України", виданий у Києві в 1957 р., де у статті про цю річку її назва наведена як – "Бахмут або БахмУтка". Очевидно, коли річка Бахмут обміліла, то перетворилася на зменшувальну Бахмутку. При такому утворенні нового слова зі зменшувальною конотацією наголос зазвичай зміщується у кінець слова, на відміну вихідної форми. Наприклад, "Кропива" і "КропИвка", причому, як в українській, так і в російській мові. Тому річка БахмУтка звучить природно.
Але місто отримало своє ім'я до того, як вона обміліла, і називалася повноцінно – річка Бахмут. Згаданий "Каталог річок України" особливо цінний тим, що його автори подають назви річок не лише на українській, а й на російській мові, і в обох випадках наводять наголоси в них. Наша річка в ньому значиться на сторінці 147 за № 2512 і наголос стоїть у ньому однаково для української та російської її вимови – БАхмут та БахмУтка.
Тож обличчя в телеекранах, що нав'язливо називають місто БахмУтом, вимовляють це і не з українським, і не з російським, а з якимось новим московським акцентом. Штірліц у такому разі подумав би – "Це провал".
Зазначений "Каталог річок України" цінний ще й роком свого видання – 1957. Робота над ним велася явно кілька років, і, можливо, почалася незабаром після смерті Сталіна, коли сталося послаблення краєзнавцям, яких радянська влада завжди підозрювала у схильності до націоналізму. Між перейменуванням у 1924 р. міста Бахмута на Артемівськ та початком роботи над цим "Каталогом" близько 30 років. Тому у питанні, де ставити наголос, набагато більшу довіру викликає думка трьох упорядників "Каталогу" – Г.І. Швець, Н.І. Дрозд, С.П. Левченко, ніж деяких нинішніх краєзнавців, які стверджують, місцеві жителі завжди наголошували на останній склад.
Місцеві жителі майже сто років вимовляли Артемівськ, а не Бахмут, доки у 2016 р. місту не повернули його рідне ім'я. Причому так зжилися з Артемовськом, що не поспішали повертати споконвічне ім'я. Користувалися ним лише рідкісні краєзнавці та "бандерівці". Тому місцеві жителі у даному разі не авторитет і не джерело істини. Тим більше, що чимала їхня частина переселенці з РРФСР та їхні нащадки, яким довго було байдуже як називати місто – Артемівськ чи Бахмут. Повернули б вони в 1990-ті споконвічне ім'я місту і з великою ймовірністю не було б навали рузко-совкового світу, який зараз кричить про штурм Артемовська.
Можна зрозуміти тих жителів Бахмута, які після повернення місту імені у 2016 р. "попливли" з тим, де ставити в ньому наголос, і в результаті вийшла якась уральсько-заліська вимова. При цьому є сумніви, що це "плавання" є масовим. Але чому цю дивну окупаційну говірку почали раптом нав'язувати на телеканалах?
Очевидно, з тієї ж причини, через яку ті ж самі телеканали в 2014 р. стали нав'язувати слово "сепаратисти" замість правильного "колаборанти". Це називається ІПСО. За кілька років його вдалося подолати та з'явився "Закон про колаборантів". Інший приклад кремлівського ІПСО – нав'язування Арестовичем із березня назви "Іноземний легіон" замість "Інтернаціональний легіон". Арестович, в силу своєї широкої ерудиції, не міг не знати, що перший асоціюється у пам'яті з французьким колоніальним підрозділом, а другий – з загонами добровольців, котрі воювали Іспанії на боці її республіканського уряду. Різниця відчутна. Арестович це знає, але ще напередодні свого звільнення завзято твердив "Іноземний легіон". Не всі агенти підривають міст і крадуть план взяття Москви.
У випадку з наголосом у слові Бахмут має продовження давнє ІПСО зі створення нової ідентичності – народу Донбасу. На створення цього міфічного народу Москва вже витратила безліч сил і коштів. Після краху радянської релігійної свідомості у Кремлі взагалі захоплені виробництвом міфів для зовнішнього та внутрішнього вживання.
Але в міфотворчості теж є правила, які Кремль не може ігнорувати. Одне з них – у кожного народу, навіть у донбаського, має бути своя мова. Оскільки готової донбаської мови немає, то в Кремлі давно, але без помітних успіхів намагаються виправити цей недолік. У 2018 р. якийсь "професор філології" В'ячеслав Теркулов взявся скласти словник "регіональної донбаської мови". Він оголосив, що слова – кульок, ставок, таранка, юшка, шабашка, мівіна та тисячі інших – це споконвічні слова донбаської мови. Навіть українські слова "буряк" та "хай" потрапили до нього. Але "відкриття" Теркулова не вразило Кремль, і там зараз нова лінгвістична пошесть – перекручування слова Бахмут, щоб із особливої вимови створити особливу бахмутську мову як діалект донбаської мови. Але чому це кремлівське ІПСО так активно просувають на телеканалах?
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
Сергій КЛИМОВСЬКИЙ
Повідомити про помилку – Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter 
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
